Глава 23

«Талант вільний росте повільно»

-Це водяник був, чи хто? - поцікавилася Лукерія, щойно двері за Стьопкою зачинилися.

-Ти сама бачила, чого питаєш?

-Що хотів, срамник яйцеголовий?

-Просто поговорити. Як тут у вас? Добре все?

-А що може бути поганого? Жили не тужили, млинці жерли, за життя ляси точили. Наречені твої забігали. Дари в опочивальні чекають.

-Дякую, потім подивлюся. Як дівчатка?

-Молодо-зелено, хі-хі, ха-ха.

-Зрозуміло. Самі, як? - Степанія розклала коробки з розсадою та насінням, випросталась, сумку з подарунками підхопила і до кухні побрела, - у мене  гостинці.

-Дякую! – у голосі кльоцниці почулася радість. Жінки вони такі, завжди подарункам раді, - І в нас усе до ладу!

Дарунки припали до смаку. З посмішкою дивилася Свирянка, як близнючки приміряли молодіжні кофточки, та спідниці джинсові, крутячись перед дзеркалом. Красиві дівчата, ладні, а за все життя навряд чи гарніший одяг мали, а Стьопці що, за щастя порадувати. Не втерпіла і віддала сережки срібні, які на Різдво приберегла. Аж надто дівчата раділи щиро.

Єгоричу Степанія ножичок подарувала, з гарною різьбленою рукояттю. Лукерії набір для вишивання, Кропивці маленьку оксамитову подушечку, баннику набір мила ручної роботи, Конопатці дерев'яну кувалду, рикою підстилку пухнасту, щоб біля печі м'якше спати було, Наталці дістався набір резинок для волосся, від якого вона скривджено заморгала, та засопіла.

-Не дуйся ти! - сказала Стьопка, - Це не весь подарунок. Головний доставлять за пару днів. Його якраз виготовляють!

-Вау! А що це? – одразу зацікавилася русалка.

-Не скажу, сюрприз буде!

-Як у тому анекдоті, мабуть? - примружилася Ната. з підозрою, - «Чоловік напередодні Нового року купив у магазині хустинку і попросив продавщицю гарно загорнути.  Продавщиця й питає: Що, жінці подарунок? Чоловік відповідає: Ні! Сюрприз! Вона ж на шубку чекає...»

-Не бійся, Ната-наголос-на-другу-а, тобі сподобається!

Побула господиня для пристойності у кухоньці, каву випила, пару вареничків з лівером куснула і сховалася в опочивальні, де її вже Апгрейд чекав.

-Привіт, мій хороший, - обняла, у хутрі обличчя сховавши, аромат хвої вдихнувши, - ти чого один завжди? Рикой і той з дівчинки тусить.

-«Мені і самому не нудно»

-Тебе ніхто не образив?

-«Як мене можна образити?»

-Та хоч словом, хоч поглядом…

-«Ні. Просто…»

-Що?

-«Біляна... на мене постійно дивиться і мружиться. Не звик, соромлюся»

-От чорт! - Стьопка підняла брови, - Навела дівок повну хату, а вони до моїх наречених нерівно дихають! Вєста на Микиту крадькома поглядає, Наталка Антона спокушала, тут ще й Біляна!

-«Русалці Антон перестав подобатися, вчора вже з Петром загравала. Він так тікав, ледве кожуха не забув!» - у голосі ведмедя чулася посмішка.

-Косми їм повисмикати? - спитала беззлобно і втомлено.

-«Не треба. Це передвесільні пристрасті киплять»

-Щось таке мені розповідала Явдошка. Я, правда, думала це в сварки між нареченими вилляється...

-«Скоро все закінчиться, потрепи»

-Так... а я із подарунком...

-«Для мене?!»

-Ти чого так завжди дивуєшся? Наречений ти мені!

-«Вибач, але…»

-Ось, приміряємо…

Степанія наділа на ліву лапу ведмедика браслет зі срібних кілець та шкіряних шнурків. Браслет був масивним, але все одно на великій лапі виглядав дрібнувато.

-Тут твоє ім'я написане, тільки скорочено. Я його як побачила, одразу зрозуміла – тобі!

-«Моє ім'я?»

-Так! Бачиш літери "G", "R", "E", "Y". Ґрей. Це англійською.

-«То мене можна називати, Ґрей?»

-Ми часто скорочуємо імена. Я Степанія, а мене всі Стьопою кличуть. Ти Апгрейд, будеш Ґреєм. Якщо подобається.

-«Дуже подобається! Особливо коли ти це кажеш. Говори частіше... »- і обережно так погладив браслет іншою лапою.

-Грей! Ґрей, Ґрей! - сказала Стьопка, посміхаючись, уже щиро, не натягнуто, і раптом завмерла. «Ми чекали на тебе, Ґрей!» - спливли в голові власні, колись вимовлені слова. Але, як іноді буває, спогад крутиться в голові та до центру потрапити не може. Нахмурилася Свирянка, але пригадати цілком не вийшло. Ось тільки на рівні інстинктів – добрий це спогад, теплий…