Глава 21

«Добрі умови, та пусті розмови»

До Полянки Степанія вирушила з лісником та дільничним, які тягнули водяника. Антон з Наталкою був спровокований до хати, Микиту відправили за одягом, Петро ж пішов геть, відмовившись від лікування, як він висловився, подряпин.

Водяника негайно опустили до струмка, а самі сіли на бережку, відпочити. Водиця навколо Міті вирувала, іскрилася, вбираючись під шкіру. Чоловік метався, стогнав, проте прямо-таки на очах почав виглядати краще, як губка, насичуючись вологою.

-Славік, ти б промив рану, - запропонувала Свирянка, глянувши на дільничного і відзначивши піт на його лобі і дуже блискучі очі, - здається, у тебе жар!

-Та щось я дивно почуваюся… треба ж, жаба вкусила, аж зад віднявся!

-Пробач, Слав, це я винна...

-Перестань, рідна... - Славік погладив наречену по щоці і мляво усміхнувся, - а попити можна зі струмка? Сушить, типу бухав усю ніч…

-Попий і рану промий...

Стьопка сіла біля деревця та, підібравши ноги, заплющилася. Нерви останні сили відібрали. Навіть плакати не хотілося. Тільки залишитися самою і замотатися з головою під ковдру в опочивальні. Та не всі справи завершені поки що. «Ось тобі і Новий рік»

-Пробач його, Стєшо... - почула раптом голос Гора і здригнулася.

-Чому ти про це просиш? – запитала, скривившись. Говорити не хотілося, а обговорювати зраду тим більше.

-Він не винен! Згадай, як було тоді з Катериною. Не будь тебе поруч, хто його знає, що я б утнув...

-Але ж не утнув...

-Мені пощастило, йому ні! Але ж ти розумієш, у нормальному стані цього не могло статися!

-Чому ти його захищаєш? Раніше був би радий усуненню суперника…

-Обставини змінились…

-Це ти змінився. Відразу після братання. Невже й справді той обряд так багато змінив?

-Злість пішла геть. Брехати не стану, ревнощі залишилися, але... не знаю, як пояснити, - лісник зітхнув, немов змиряючись з тим, що зараз скаже, - водяник - нормальний мужик. Та й інші, теж. Гідні. Тому хочу, щоби чесно все було.

-А до Апгрейда що відчуваєш?

-От про нього поки що говорити не хочеться. Залиш.

-Зрозуміло...

-Стєш, ти не відмовишся від Мітяя тільки через це?

-Тільки? - хмикнула, відчуваючи, що починає злитися по-новій. На Мітю, на дурну Лєю, на Гора, який не дає спокою, коли й так вити хочеться.

-Не можна судити за вчинки, які змусили зробити! - сказав Гор імпульсивно, підвищивши голос, - ніхто не застрахований, навіть ти!

-Відвали, Гор! Ось зараз, серйозно, відвали! - прошипіла вона, розплющивши очі, щоб полоснути по ліснику гнівним поглядом, - Правильний який став! А ти про мої почуття подумав? Кожен із вас сам по собі. А мені, чорт… - вона кричала і навіть не помічала цього, - мені доводиться думати про кожного з вас! Не образити, не обділити! При цьому вижити, коли тільки лінивий не хоче моєї смерті! Вас збережи, все зрозумій, пробач та посміхайся?! Я втомилася, розумієш, втомилася?!

-Стєш, перестань! Я не про те, я все розумію, ти маленька, слабка жінка і тобі дісталося, я не те мав на увазі!

-Якщо розумієш, то не лікуй мене! Залиш цю тему… І так гидко…

-Я просто не хочу, щоб ти під дією емоцій зробила помилку! Жаліти ж потім станеш!

-Я не збираюся гнати Мітю! Я пам'ятаю пророцтво – зберегти сімох! - Стьопчин голос зривався від крику, її всю трясло, по щоках котилися сльози - І збережу! Але ось як житиму далі... не знаю, - вона, видихнувшись, останнє ледве прошепотіла, - як бачити його, як у вічі дивитися... Чортове весілля, швидше б все закінчилося...

Ззаду тихенько підійшов Славік, згріб її в оберемок і посадив на руки. Мовчки притиснув до себе і почав качати, як дитину, зло блиснувши чорними очима на лісника.

-Пробач... - видихнув Гор і відвернувся, - просто хотів, як краще. Пояснити, що Мітяй не винен…

-Все, Гор! Закрили тему! - Славік похитав головою, - Буде ще час. Штєфо, а твоя вода - диво з див! Я бадьорий і сповнений сил, як у вісімнадцять!

-Краще стало? – спитала тихо.

-Не повіриш, відразу! А ще шлунок тягнути перестав. Виразка загострилася, тиждень на ліках, а тут кілька ковтків і як не було!

-У тебе виразка? Чому не говорив? - Стьопка відірвала обличчя від його грудей і осудливо подивилася, - давно б сходили до Полянки.

-Та дрібниці, це все через нервову роботу, звик. Не думав, навіть…

-Дісталося всім нам, так?

-Нічого, - цмокнув її у маківку, від чого лісник скривився і відвернувся, але замовк, - прорвемося.

-А як із пошуком Матильди? Є щось?

-Нуль... - відповів Гор, - як крізь землю. Судячи з обстановки у хаті, вона, в натурі, наче випарувалася! Нігті фарбувала, пляшечка відкритою залишила.