Глава 17

«Які гості, таке і свято»

-От і кімнати стали в нагоді... – стомлено зітхнула Свирянка, падаючи на табурет у кухоньці, нарешті відправивши гостей спати. Надворі сіріло від світанку, а вони тільки-но завершили.

Спочатку нагодували жінок пшеничною кашею та котлетами, дітям Лукерія наварила манки на молоці. Потім жінки по черзі вимилися у лазні, а діток викупали у ванній. Стьопка «витрусила» шафу, ділячись одягом, адже розвалені лахміття годилися тільки для багаття.

Жінок Степанія ні про що не розпитувала, по запаху здогадавшись, звідки вони. Та й виглядали нещасні настільки втомленими і наляканими, що в неї язик не повернувся питання ставити. Рикой нервував, смикав хвостом, кружляв, принюхувався, гарчав. Довелося замкнути його у верхній опочивальні. Апгрейд навпаки, сам у опочивальню втік. Засоромився.

Лукерія з Єгоровичем  незвично мовчали. Лише кльоцниця іноді голосила, та журилася, поки дітьми займалися. Надто ті схудлими виглядали… Опинившись у незнайомому місці, малюки довго не хотіли заспокоюватися, лише наситившись, заснули на руках у жінок.

Наречені спізнилися, з'явившись не через обіцяних півгодини, а на світанку, коли будинок затих, притуливши жінок у нових гостьових кімнатах. «Не дарма все ж таки кімнати з'явилися, ох не дарма! Інакше, куди б я цю братію дівала?»

І знову кухонька штабом стала, розсілися наречені навколо столу, двері замкнули, та взявши чашки з кавою, почали розповідати нареченій про пригоди. І розповіли вони ось про що…

Мовляв, вибач Степаніюшко, що нічого не казали, але ми ходили у світ хапунів. А коли Свирянка ахнула, нагадавши, що ті, спершу, брататися збиралися, заради справи великої, пробалакалися, що Лапа їх і побратав. Мов, сам напросився у ролі волхва виступити, і планом вирішення проблеми з хапунами, поділився.

Розповіли чоловіки все чесно і в подробицях, окрім невеликих деталей… За їхньою версією хапуни погодилися обміняти Стьопку на шаль від Жар Птахи і, навіть, дали прибульцям спокійно піти геть. А Лапа, попрощавшись, пішов у своїх справах, коли вони опинилися на своїй землі.

Стьопка довго роздумувала над оповіданням наречених і, примружившись, сказала:

- Якось просто все, ні? Полювали за мною,  кинули безліч сил, а потім легко погодилися обміняти на шаль? Я не хочу сказати, що шаль дрібниця, але мені здається, що все-таки людина цінніша, ні? І диво, навіть не образилися, що ви без запрошення прийшли до їхнього світу?

-Лапа дуже переконливий був, - знизав плечима Антон, дивлячись у чашку, - дипломат, яких пошукати…

-Так, спритно він їх заговорив… - підтвердив Пєтя, переглянувшись з Микитою.

-Молодець він, ага! - вставив Гор і закашлявся. Мітя штовхнув його ліктем.

-А чого ви так довго? Де всю ніч були? - насупилась Степанія, пильно вдивляючись у наречених, що відвертали погляди, - і чому мені здається, що ви себе винними відчуваєте?

-Ну... коротше... Стєшо, - Гор підняв на неї обличчя і знову швидко опустив на свої руки, які він прямо не знав куди подіти, - я дерево зламав…

-Не ти, а ми! - заперечив Мітя, глянувши на лісника суворо, - Я теж загрався!

-Яке дерево? Те, яке прохід?

-Угу, - кивнув Гор, - решту ночі намагалися назад прилаштувати. Не вийшло…

-Це дуже погано? Не розумію.

-Ну... з одного боку, напевно, добре. Якийсь час вони не зможуть до нас лізти, - цього разу Пєтя все ж таки зміг довше втримати Стьопчин погляд, - з іншого боку, кому таке сподобається? Коли зроблять інший, можуть захотіти помститися…

-Ну, захочуть помститися вони у будь-якому разі, - не погодився Антон, - за крадіжку бранців особливо.

-Я не міг вчинити інакше! – одразу підвівся Микита.

-Ти все правильно зробив! - підтримала його Степанія, поклавши долоньку на кулак повітряника, - І всі це знають! Ти чого? Хлопчики просто констатують.

-Так, не бісися, сину! Все ти правильно зробив!

-Без сумнівів! - підключився Славік, - Скільки там жінок? Хто вони? Щось казали? Давно їх украли?

-Одинадцять, - відповіла Степанія, - і п'ять дітей. Я ні про що їх не питала, хай відпочинуть спершу. Весь цей час думала, що могла бути однією з них, - вона сьорбнула гарячу каву, а то підозріло запекло у горлі, - дякую хлопчики, що їх звільнили і моє замовлення закрили.

-Та це загалом, Лапа все... - Антон хмурився і так само приховував погляд, - він і план придумав і реалізував. Ми, скоріше, групою підтримки були…

-Щось Лапи так багато стало останнім часом. Куди не тицьни – він. Дивно, що ви погодилися з ним співпрацювати, адже він вам не подобався? –нахмурила брови жінка.

-Він запропонував, а ми погодилися, - знову відповідь тримав Петро, ​​- адже, у нас плану не було…