Глава 15

«Гості незвані поламали комору нову»

 Чоловіки дійшли до величезних замкнених дверей майже в повній темряві. Лапі довелося підсвічувати ліхтариком у телефоні, щоб не зламати ноги об каміння і сміття, що валялися всюди. Дорогою їм нікого й не зустрівся.

-А тут точно живуть? Може, ми не туди потрапили? – припустив Петро.

-Тільки якщо Микита заблукав.

Але коли їхні роздуми перервав регіт і лайка за дверима, вони зрозуміли, що потрапили за адресою - тут мешкають і досить весело.

-Ну, мужики, вдих-видих! Готові?

-Ні, - відповів Антон, - але пішли вже! – і першим штовхнув масивні двері.

Кумедно, але їхню появу помітили не відразу - не чекали.

У залі гуділа галаслива «вечірка», а як на думку нормальних людей – зліт бомжів столичного масштабу. Скільки їх зібралося – не перерахувати! А від смороду так і зовсім свідомість втратити можна. Що, власне, і не дозволило нашим мандрівникам сильно злякатися, запах відволікав!

Помешкання було тьмяно освітленим, задимленим, наче в дешевому привокзальному кафе. У центрі, в хаотичному порядку, стояли столи, буквально завалені алкоголем і закускою, за якими щільними рядами сиділи жителі «палацу» - хапуни-переводняки. Вони їли, пили, голосно розмовляли, жестикулюючи. На одній зі стін висіла величезна плазма, яка транслювала якийсь музичний кліп.

-Паскудство, оце ґенделик… - охнув Антон, борючись з бажанням розвернутися і покинути це місце.

-А ти зауваж, які у них бухло і жрачка! Типу з найкращого ресторану, - хмикнув Лапа, - чуваки на собі не економлять!

-Бачу ватажка, - перебив Петро, ​​- дивіться, той, на троні. Ну треба ж, прямо цар!

Справді, біля протилежної від входу стіни, на справжньому помості, стояв трон на якому величаво сиділо людоподібне чудовисько! Скоріш за все, господар та ватажок. Перед ним стояв стіл, а по обидва боки від господаря сиділи дві «панночки» зі свити, в яких теж переважали людські риси.

Ватажок мав круглу лису голову, широкі плечі, величезні кулачища і такі ж, як у всіх хапунів, моторошні очі. «Дівчата» тулилися до нього з обох боків, одна підносила до рота кубок, друга – закуску. Ватажок ніяк не реагував на їхні ласки, ліниво відкриваючи рот для частування. На його обличчі висів такий кислий вираз, ніби він перебував у стані крайньої туги.

-Вони люблять все пафосне і дороге! - сказав Лапа, простеживши за напрямом погляду Петра, - Вважають себе великими і люблять оточувати цінними речами. Ось тільки невдача, цінності довго у таких господарів не затримуються…

-Судячи з усього у них ієрархія, – поділився спостереженнями Антон, – «чистокровки», як ти їх називав, сидять далі за всіх і схоже, взагалі не п'ють. Та й з їжею у них слабенько.

-А ще, зверніть увагу, жінок серед переводняку немає, окрім тих, що з ватажком. А ось із чистокровними – повно.

-Це про що говорить?

-Рідко народжуються дівчатка від змішування видів. Тому, здебільшого, жінок вони крадуть для себе. Чистокровними гидують, як нижчими.

-Бл*, - процідив крізь зуби Антон, - підірвати б цей цирк виродків!

-Згоден...

І тут їх помітили.

Разом стихли голоси, у повітрі застигли склянки та виделки.

-Засвітилися… - шепнув Лапа і рішуче ступивши вперед, голосно вигукнув, - Привіт-привіт, гарного вечора! Не вставайте!

Антон з Петром переглянулись і зробили крок за ним. Пролунав гуркіт стільців, мить і трійка чоловіків виявилася оточеною щільним кільцем. Пролунали крики, лайка, вереск.

-Ох ты ж мать твою етить, кто к нам в Боинге летит?! – грубий голос ватажка перекричав загальний гомін.

-Гей, спокійно, ми з миром! - Лапа підняв руки вгору, показуючи що беззбройний, - Хочемо поговорити з ватажком!

-Ты чаво, мильцианер? Не боишься драки? Потому что у тебя пистолет на сраке? - хмикнув ватажок, але клацнув пальцями і натовп розступився.

-Боюся звичайно! - покивав головою Лапа, підходячи ближче. Петро і Антон із застиглими обличчями пішли слідом, - Але сподіваюся зацікавити вигідною пропозицією! Ти ж бізнесмен!

-Эх, миленок мой, Алёшка, погляди на потолок, не твои ли мертвы яйцы там котенок приволок?

-Та годі тобі, кажу ж - ми у справі, кінчай залякувати!

-Я вчера навеселе драл всех телок на селе. Звали их Тамара, Даша, Зина, Дмитрий и Аркаша, - продовжував знущатися ватажок. Однак його обличчя втратило похмурий вираз, він відкинувся на спинку трону, схрестивши руки на грудях.

-Це щось новеньке, раніше ти був по дівчаткам. Може, без фольклору поговоримо? - Лапа почав виходити з себе.

-Не ходи коза по мосту, не стучи копытами! Не хватайтесь девки за ху* руками немытыми!