Глава 12

«Ті, хто коли-небудь зустрічались, стрінуться ще коли-небудь»

Два помахи віями і стоїть Свирянка у темній-темній кімнаті! З переляку аж коліна підкосилися, добре позаду двері зачинені виявилися, за них і схопилися!

Схопилася і дивиться на чоловіка, що за величезним столом на самоті сидить. Дивиться і не дихає. А чоловік наче й не помічає її. Підпер щоку рукою, а нігтем другої на столі візерунки вимальовує. Сумує.

Вигляд у мужика моторошний був і якийсь величний, чи що. Ні, зовні не виродок, або страшилка, просто дуже суворий! Густі чорні брови нависали над очима, тонкий ніс довгий,  губ не видно. Плечі широкі, руки великі. А через те, що сидить за столом не розібрати якогось зросту.

Тут Стьопка на його каптан задивилася, а як зрозуміла, що на ньому за візерунки, почала в паніці ручку дверей смикати. Та даремно, цим вона тільки привернула до себе увагу…

Побачивши її, мужик офігів справжнісіньким чином! Щойно щелепу не впустив. Від подиву очі розширилися, а Стьопка ще більше зніяковіла - адже очей і не було! Очниці порожні, в яких сірий туман клубочиться.

Пискнула Свирянка, з життям попрощавшись і заплющилась. Не було сил бачити очі ці жахливі та каптани, черепами розшитий. "Це - Смерть!" чомусь вирішила жінка.

Однак, нічого не відбувалося. І за кілька тяжких хвилин Стьопка змушена була повільно відкрити повіки. Чоловік так само сидів за столом, але зараз у нього були цілком нормальні очі. Та здивування з обличчя не зійшло.

-Здрастуйте, - видавила з себе Степанія і зробила ще одну безуспішну спробу відчинити двері. Чоловік проморгав, наче своїм очам не вірячи і повільно опустив погляд униз, на Степчині босі ноги. Потім так само повільно підняв його догори, поки з поглядом різнокольорових очей не зустрівся. А потім, гад такий, розреготався!

Стьопа образилася. Ну а що, на вітання, невіглас, не відповів, ще й висміяв! І, навіть, страх зник, так цей сміх голосний розсердив! Вона сорочку свою величезну поправила, кучері пригладила і видала:

-Нічого смішного, між іншим, реліквія роду!

Сміх обірвався. Чоловік придивився до неї уважніше і відповів гарним голосом:

-Бачу, що давня. Ось тільки скроєна на виріст? Ти що, не знаєш, як реліквію роду під себе підігнати?

-Її можна під себе підігнати? - здивувалася Стьопка, - Як?

-Треба  зняти і надіти на виворіт, а потім зробити те ж саме ще два рази! І реліквія роду набуде твоїх розмірів! Усім відома істина!

-Та-а-ак? – ще більше здивувалася Стьопка, - Я не знала... - і вже навіть за поділ схопилася, на себе потягнувши, та вчасно схаменулась, що під сорочкою нічого немає, - Стоп! Це був жарт?

-Ну, не міг же я хоча б не спробувати! - підморгнув незнайомець і широко посміхнувся. І ця посмішка здалася Стьопці невиразно знайомою…

Однак, зосередитися на цій думці не вдалося, бо чоловік підвівся і пішов їй назустріч. Серце тьохнуло.

Він виявився високим. Але худорлявим, наскільки можна було зрозуміти по одязі. І одяг гарний. Чорний оксамитовий костюм гарного крою, лише вишитий візерунок лякав дуже.

Наблизився він, руки перед грудьми схрестив і почав Стьопку очима свердлити. Чи у воріт сорочки заглянути намагався? Свирянка зіщулилася і про всяк випадок зав'язала воріт тугіше. Чоловік підняв лукаво брову і запитав:

-Свирянка, значить?

-Угу, - кивнула Стьопка, - Що, вперше бачите?

-Ні, від чого ж, вперше? Доводилося зустрічати й не раз, – заперечив незнайомець.

-А ви... - вона хотіла запитати «хто?», але чоловік не дав домовити:

-Зі мною можна по-простому, на «ти», - сказав і посміхнувся, знову показавши гарну усмішку та білі зуби.

-М-м-м, зрозуміло... а ти, хто? - все-таки запитала і закусила губи від хвилювання.

-Та так, місцевий управлінець, - відповів, - а тебе, дозволь запитати, яким, к-хм, нехай буде вітром, сюди занесло?

-Та я ось гадала, святки все-таки, - постаралася відповісти безтурботно, немов нормальна  цілком справа до чужих мужиків у раритетній білизні ввалюватися.

-Зрозуміло. Отже, наречена.

-Ага, - кивнула, - то я піду? – і знову двері посмикала.

-Куди? – здається, чоловік щиро здивувався.

-Додому!

-А як же весілля?

-Так рано ще, та й я не одягнена...

-Чудово одягнена! - заперечив мужик, - Якраз для шлюбної ночі!

-Думаєш? Ось мені теж так здалося, коли сорочку вдягала!

-Чудова сорочка! - похвалив незнайомець, - Шкода, така широка, ніяк форм не роздивитися!