Глава 8

«Не любити – горе, а закохатися – подвійне горе»

-От ми поговорили, можна і... - настрій повітряника змінився поривчастим вітром, Стьопка і пікнути не встигла, як опинилась лежачою на спині, прикутою до ліжка гнучким чоловічим тілом. Злякано моргнула і зависла, в очі бурштинові глянувши.

І пригадалося, як одного разу, в його кабінеті, вона так само загубилася, коли він щось незрозуміле створив, а в неї оргазм ледь сам собою не стався. Щоправда, тоді вона вважала, що Микита проста людина, яка жодним надсилами не володіє…

-Що ти робиш? - пробелькотіла і жадібно облизала вмить пересохлі губи.

-Хочу подробиці про... - підступно примружившись, сказав наречений, - я правий, нам заборонено повноцінний контакт, а пограти трохи, можна?

-Ми-кит... - Стьопка прикрила очі і голосно охнула, коли низ живота охопило жаром. Здивовано відчинила повіки і стиснула руками простирадло, зовсім як мер напередодні, - що ти...

-Відповідай мені, Промінчик… Тобі ж можна отримувати задоволення? - друга хвиля жару нахлинула різко, Стьопка ледь не закричала. «Що ж він робить, адже навіть не торкається?!»

-П-промінчик? - замість відповіді пробурмотіла вона.

-Промінчик! - погодився Микита, - Рудий, теплий промінчик сонечка. Такою я тебе бачу. Але не ухиляйся від відповіді! Дава-а-а-а-й, скажи-и-и-и… - прошепотів, пославши між ніг черговий потік гарячого повітря.

-Так... - Видихнула Стьопка, все-таки застогнавши, -що ти ... - і задихнулася черговими відчуттями.

-Ш-ш-ш… адже ти не думала, що я залишу свою жінку незадоволеною? - його шепіт на вухо змушував тремтіти і облизувати губи, - після такого шокованого масажу я твій боржник...

-М-м-м, - простогнала, - стій, Микит! Зачекай…Послухай…

-Може, потім? М?

-Ні! – скрикнула Степанія, - стій, будь ласка!

-Добре… - Микита трохи відсторонився, вдивляючись у її обличчя, - що, маленька?

-Послухай… - Жінка привстала, обійняла чоловіка за щоки і промовила: - мені потрібно, щоб ти зрозумів… дещо, дуже для мене важливе!

-Гараз! Звичайно! Кажи! – Микита напружився. Повільно сів, допоміг сісти їй і прийняв свій звичний образ: серйозного, нахмуреного мера.

Стьопка запереживала. Зчепила долоні. Схвильовано облизала губи і почала з того, що вже казала кожному з наречених.

-Микит, ти ж відчуваєш, що я… хочу тебе? Відчуваєш же?

-Гм, взагалі, відчуваю, звичайно. І це лестить, але, що ти…

-Послухай!

-Слухаю!

-З тим, що я тебе хочу, ти сперечатися не будеш… А з тим, що всі ви відчуваєте якимось дивним чиним всі мої сильні відчуття, теж не будеш сперечатися?

-Так, не буду…

-Я… розумієш, любий, - ніжне слово зірвалося з язика легко і їй навіть солодко в роті від нього стало, - я… боюся, що…

-Я зрозумів! – Микита нахмурився ще сильніше та потер обличчя долонями, - зрозумів… - повторив.

-Зрозумів?

-Ти боїшся, що інші відчують і зрозуміють…

-Так! Ні… Не так… - Степанія спробувала зловити його погляд, та повітряник дивився кудись у бік.

-А як?

-Я боюся, не того, що вони зрозуміють, а того, що їм буде боляче…

Микита різко випрямився, наче його по спині вдарили.

-Послухай! Не роби передчасних висновків! Це важко, чорт… Але, я скажу… скажу як є. Те, що ти зі мною щойно робив… не торкнувшись і пальцем… це… так сильно, що… я взагалі ніколи такого не відчувала!  Це настільки сильно, любий, що я… паскудство, як не зручно…

-Кохана…

-Я скажу! Зараз… Микит, ти настільки неперевершений і так сильно на мене впливаєш, що, якщо ми підемо далі, то… результат буде… ну і всі інші це відчують, то…

-Та що?!

-Не кричи… іншим буде дуже боляче, це раз, а друге,  ревнощі зростуть у десятки разів…

-Тобто? Як після побачення з дільничним, то всі впорались, а…

-Мовчи! Стій! – вона затулила йому рот долонею, - Микит, те, що я відчуваю з тобою… прости, я не порівнюю, чи, блін, порівнюю? Коротше, Микит – з тобою набагато сильніше, ніж ж іншими… - долоня впала на ліжко, а сама Степанія почервоніла.

-Гм. Серйозно? Чи ти зараз лестиш мені? – брови мера стрибнули на лоба.

-Ні…Звичайно, ні!  Ви всі класні, а я не хочу… Ні, не так -  я боюся когось з вас образити словом, не увагою, або ще чимось… Але ти щось таке щойно робив зі мною… Любий, давай відкладемо це на шлюбну ніч? Га? Я ж просто… не витримаю!

Микита підвівся і пішов до вікна. Степанія злякалась, що таки образила його. Тільки заспокоїла і знову засмутила! Мало не заплакала від досади. Схопилась вслід за ним, обійняла зі спини з усіх сил.