Глава 6

«Де болить там торкаєш кожну мить»

Нове кругле ліжко було надзвичайним! Антон не поскупився для нареченої, придбавши гарне, обтягнуте блідо-рожевою шкірою ліжко. Проте, Степанії не спалося навіть на ньому- жахи злодійствували. Один за одним, один за одним! І як часто буває уві сні, прокидаєшся у жаху, а що снилося – згадати не вдається. Так і вона, підскочила, посиділа посеред нового ложа з калатаючи серцем, і втупилася в темряву.

 У грудях клекотіло, дихання збивалося, а липкий піт холодив спину. І до того тривожно було, як напередодні лиха велика. Ледве погасила бажання подзвонити кожному нареченому, щоб переконатися, що з ними все добре, адже ніч дурна.

Спустила ноги з ліжка з наміром вмитися та попити студеної водички, змирившись, що про сон тепер доведеться забути. Вкрай вдало оформив Грізний її закуток, зробивши так, що спускатися вниз не потрібно, все було під рукою, і мила дамська душова, і простора вбиральня, і спальня-будуар.

Та ось, заспокоїтись не допомогла ані вода, ані контрастний душ. Вийшовши з душової, Стьопка почала нервово міряти кроками спальню, намагаючись розшифрувати власний стан. То розпрямиться, спинку вигнувши, то навпіл зігнеться. Що ж таке найшло, не охнути, не зітхнути, немов посередині грудей корова приклала копитом?

Щось трапилося, упевнилася вона, ось тільки не могла зрозуміти, із ким? І досада така охопила, хоч плач. Що сталося? Кому погано? Гадство! Так ось, як женихи розпізнають, що з нею біда…  

Ось тільки як визначити кого рятувати, куди мчати стрімголов? Гор влип у біду? На Микиту хапуни напали? Антон у біді? Може, у Славика неприємності? Або… Мітя? Господи, а якщо з Пєтьою щось?

Бурмотала під ніс прокляття і вже збиралася розпочати колективний обзвін, як почула стукіт вхідних дверей. Здивуючись хто б це міг бути, стрибаючи через дві сходинки, помчала вниз.

-Панночко, повітряник примчав, - відрапортував Єгорич, - Конопатка не перешкоджав, хоча час не візитний.

-Добре, Єгоричу, дякую! Ви відпочивайте, я сама зустріну, - пробурмотіла скоромовкою. Набрала в груди повітря, намагаючись втихомирити нерви і пішла зустрічати нареченого.

Виявивши очима постать Микити на порозі, вмить зрозуміла з ким біда була. Ой, не дарма  його відпускати не хотілося, ой не дарма... У самій позі стільки болю читалося, стільки розпачу...

Вона пташкою кинулася йому в обійми, стискуючи холодну постать щосили в кільці своїх рук.

-Микито... рідненький мій! Як ти? - бурмотіла на вухо, швидко обмацуючи, шукаючи поранення. Відсунулася, в очі заглядаючи, - Що сталося?

Микита голосно зітхнув і спробував щось сказати, та тільки-но відкривав та закривав рота.

-Ох, - серце жіноче знову забилося спійманим метеликом, - тобі погано? Хороший мій… мовчи… не кажи… - вона піднялася навшпиньки і знову притиснулася до нього, бажаючи забрати хоч частинку його болю собі, - нічого не кажи… зараз, зараз… - залізла долоньками під куртку і погладила напружену спину, від чого у чоловіка вирвалося ще одне зітхання. Тремтячими руками розстебнула змійку і стягла верхній одяг, скинувши той на підлогу, - ходімо! Я знаю, що тобі треба!

Микита слухняно пішов за нею, знявши взуття. Слова, що пояснювали з чим він прийшов, застрягли впоперек глотки, варто було відчути гаряче тіло нареченої та її ніжний аромат. Він, ніби, до самої душі обпікся, щойно ласкаві долоні огладили спину. І відчуття таке, наче до раю прийшов і тебе тут з розкритими обіймами зустріли!

Говорити абсолютно не моглося і вона, невідомо як, це відчула. Просто взяла за руку та потягла за собою. І до чого захотілося дозволити їй все-все, сліпо йти слідом на край світу, відчуваючи в долоні її пальчики. Аж задихатися став від ніжності!

Як піднявся східцями нагору, навіть не зрозумів. Як і не почув шепіт:

-Ой, а що це хазяйка його до опочивальні потягла, згріхувати хоче?

-Цить! Хай приголубе повітряника, бач, сталася  печаль горюча.

-А я не супротивниця, аби тільки про заборону не забула...

-Не забуде, не бійся!

Стьопка, почувши переговори охоронців, хмикнула, але про себе зазначила, що Єгорич сліпо в неї вірить. Приємно…

-Проходь, це мої апартаменти! - промовила, втягуючи Микиту і замикаючи двері. «Сподіваюся Лукерія пам'ятає заборону не потикатися в мою спальню?» - Роздягайся!

У спаленьці горіла лише лампа у маленькому ліжковому світильнику, огортаючи кімнату приємною напівтемрявою. Микита забарився на порозі, знову пригадавши мету візиту. Перевів на наречену безпорадний погляд і стиснув зуби.

Степанія помітила, що він поголився, але поки змовчала. Ласкаво пробігла пальчиками по щоці і почала розстібати ґудзики на його сорочці. Чоловік здригнувся і опустив голову, дивлячись на її руки. Мабуть, у його очах був подив, тому вона поспішила запевнити його: