Глава 3

«Згода міцніша за кам’яні стіни»

Стьопка засумувала, знову засоромилася. Похмуро опустила голову, почуваючи себе винною. Начебто й не навмисний, але все-таки косяк.

-Розумієте, - почала вона, - у торговому центрі у мене брошка зламалася - камінь від удару випав… довелося зняти. А на виході шаль зачепилась за ремінець чужої сумки і порвалася, а потім, взагалі, в калюжу впала. Вибачте, це випадково вийшло, хлопчики! Якби я тільки знала…

-Ні, не випадково! – не погодився Антон, – Надто багато випадковостей!

-Та яка там випадковість?! Продумана дія! Чорт! - сусід насупився, - Паршива справа! У них спільники серед людей!

-Думаєш, хтось у торговому центрі підлаштував поломку моїх амулетів? Та ні…— Стьопці так не хотілося погоджуватися з тим, що все серйозно. Наче, якщо не повіриш, буде не так страшно жити далі.

-Безперечно! Шаль робила тебе невидимою для нечисті, а брошка не дозволяла їм підійти близько. Ось вони і знайшли спосіб тебе, так би мовити, відкрити. А далі справа техніки.

-Боже, який жах! - Стьопка потерла обличчя руками, - Щось твоя трава не діє, Лукеріє, неси горілку! Зіп'юся... У п'яному чаді хоч не страшно буде! - простогнала вона.

-Зара! На скільки персон закусь організувати?

Випити зі Стьопкою погодився лише Антон. Лукерія в якості закуски запропонувала квашену капусту, салко, та чорний хлібець.

-Гарна закуска, квашена капустка! І подать насолода, і зжеруть – не шкода! - примовляла вона тихенько, розставляючи частування на столі.

-В мене щодо вчорашнього дня питання! - першою заговорила Степанія, хильнувши першу чарку, - Антоне, як ви з Петею дізналися, що мене вкрали? І чому більше ніхто нічого не відчув?

-Вчора була черга Антона за тобою придивлятися, - відповів сусід, бо олігарх у цей момент закушував хрусткою капусткою, - а я поїхав з ним за компанію, мені в справах було треба. І уяви наш шок, коли ми зрозуміли, що таксі, в яке ти сіла, рвонуло за місто. Коли наздогнали, я розпізнав хапунів.

-А чому інші мій страх не відчули? Адже, раніше ви з будь-якого приводу мчали мене рятувати?

-Могли в машині бути якісь маскуючі амулети. Тварюки, ґрунтовно підготувалися! - вилаявся дільничний, - на щастя, коли мені Петро Ілліч подзвонив, я був недалеко. Зібрав хлопців і кинувся слідом.

-Тобто... Мені просто пощастило, що ви були поруч і все побачили на власні очі? Інакше… не знайшли б? - прохрипіла Стьопка, злякавшись уже не на жарт.

-Не треба, Панні, не накручуй себе! - Мітя стиснув її долоні і погладив по щоці, - Не зациклюйся на цій думці. Все обійшлося!

-Якщо рани посипати сіллю, вони довше збережуться свіжими! - здавлено прошепотіла вона, - Тепер з дому ні ногою!

-А оце це правильно! Поки не розберемося, що в біса відбувається, сиди вдома! - гаркнув Гор, - Паскудство, як же руки сверблять! - він знову почав метатися по кухні зі зловісним виразом обличчя, - Так, стоп! - раптом завмер посеред кімнати і повільно так повернувся обличчям до сусіда, - Ви бачили хапунів на власні очі?

-Як тебе зараз!

-Зачекайте! Та їх же, зазвичай, не видно?!

-Точно, Гор! - тут з місця, як ужалена, підскочила Стьопка, - Пам'ятаєш ми читали, що хапунів бачать тільки жертви і звірі?

-Ось і я про те, якого біса ви теж їх бачили?

Присутні переглянулись. Версію того, що відбувається, несподівано видала Лукерія:

-Хапуни всіх вас хочуть того...

-Вавку тобі на язика! - цикнув на неї Єгорич, - Не каркай!

-Скоріше за все, так і є… - замислено сказав сусід, - Ми - перешкода для виконання їх замовлення. Значить, передусім треба усунути нас.

-Так, все, хлопчики! - Стьопка перекинула в себе другу чарочку і, не закушуючи, заявила: - Я вирішила - дружно сидимо вдома! Лукерія нас прогодує, кімнат вистачить! Доречи, Антоне, дякую, ремонт шикарний! Ти - справжній чарівник!

-Будь ласка, Амазонко! На другому поверсі вийшла чудова спальня з гардеробною та окремим санвузлом. Я її повністю переробив, подумай, може, таки туди повернешся?

-Може, і повернуся. Після хапунів мені, здається, нічого не страшно. Так що, як вам моя пропозиція?

-Фігова пропозиція! - хто б сумнівався, що лісник відповість саме так, - Я б ще за спідницю нареченої не ховався!

-Не ображайся, Стьопушко! Але пересидіти не вийде, - Петро, дивним чином, навіть відмовляв їй так, що розцілувати його хотілося, чемно, з ніжною усмішкою і благанням в очах, - Найкращий спосіб вирішити цю проблему - завдати удару у відповідь!

-Згоден! -Гор для надання своїм словам важливості, навіть по столу кулаком приклався, від чого графин і чарки підстрибнули та жалібно застогнали.

-Ти думаєш про те, про що і я? - Антон підняв брову, - Сходимо в гості до кудлатих коротунів?

-А запросто! Куди йти?