Глава 1

«Іноді хитрість приносить більше користі, ніж сила»

-Я можу кожному з вас прямо сьогодні знайти суджену! Після того, як зречусь на Полянці і попрошу новий склад, - сказала Свирянка упевнено, - погоджуйтесь! Будете вільні від цього кошмару, а далі підемо різними стежками…

Задум Степанії, насправді, був простим: спочатку нагадати нареченим, яка чарівна жінка їм дісталася, зовнішності яскравої та розуму великого, а потім запропонувати відмовитися від ласощів з доброї волі. Та хто з мужиків погодиться на подібне, тим більш, на догоду суперникам? Коротше кажучи - задумка спрацювала!

-Харé! - припечатав по столу своєю величезну п’ятірнею Гор, Стьопка ледь не підстрибнула від несподіванки, - Досить!

Втретє за вечір тиша поглинула решту звуків: завмерли в очікуванні усі присутні! Свирянка застигла, напружилася. «Тільки б не психанув і не пішов, грюкнувши дверима! Інше ще можна буде переграти…» - подумала вона, не усвідомлюючи, що від хвилювання випрямилася до болю в спині.

-Коротше… Праві ви всі! В мене паскудний характер! - карбуючи слова, сказав лісник, немов після кожного слова цвях забивав, - Психанув... - пролунав звук різко відсувного стільця і ​​кроки, - Вибач... - прошепотів десь біля самого вуха Степанії, відродивши натовп мурашок на її шиї, - Не виправдовуюсь, але... ревную, ти зрозумій. Потім, зрадник цей... - втім, останнє сказав уже беззлобно, - Та й жаба задавила, що вчора не був з усіма... Не зламав жодного хребта у тих, хто насмілився на тебе... - голос Гора здригнувся, наче він стримав міцну лайку, - Матір кудись зникла, з Микитою посварився... Коротше, вибач, Стєшо! Я мудак, мабуть?

Степанія закусила губу, щоб стримати схлип, що підібрався до горла. Кивнула на його вибачення, все ще боячись обертатися, щоб не видати почуття. А лісник продовжував, уже звертаючись до решти:

-Мужики! Беру свої слова назад! Але попереджаю, зі мною легко не буде! Я все життя сам собою, в команді працювати не вмію!

-А ми типу із групи Ванільних Хлопчиків! - фиркнув Антон, - Було б бажання, спрацюємось!

-Я теж не правий! - вставив водяник, - Стримуватимуся надалі, - сказав надто офіційним тоном, - До весілля так точно...

-От і добре! - цього разу по столі вдарив сусід, - Оце діло! Оце по-чоловічому!

-Амазонко... Ти як? Даєш нам другий шанс? — Стьопка не почула, коли Грізний підійшов і став з іншого боку, намагаючись зазирнути в обличчя, яке вона ховала за хвилястими пасмами.

-Штєфо, ми більше не будемо! Чесно! - у голосі В'ячеслава звучав сміх і вона ледь не розсміялася. Від полегшення… Але роль треба дограти до кінця, тому, підібгавши губи, вона повільно обернулася і вимовила лише одне слово:

-Кляніться!

-Точно! Присяга! - несподівано закричала Лукерія, - Істинно, господине, кажеш! Братання вимагай! Хай на крові обіцяють!

-Не зрозумів! Чого вимагати? – насупився Грізний, спробувавши вникнути у зміст слів охоронниці.

-Це ти про старовинний обряд говориш зараз? - запитав сусід у кльоцниці.

-Про нього, про нього! - підтвердила Лукерія, - Після - навспак не повернеш, та обіцянці не зрадиш!

-Можна більше інфи? - попросив Славік.

-Є… ні, був. Був один обряд за старих часів. Називався обрядом кровного братання. Проводився за бажанням, або напередодні битви. Що б не довелося сумніватися в підтримці товариша по зброї, - пояснив Петро, ​​- Ґрунтувався на безповоротних словах клятви та… крові.

-Що означає «безповоротних»?

-А ти не хитайся, лісник! - не давши сусідові пояснити, вставила Лукерія, - Якщо не хочеш, то й дуй мимотечно, Степанія ж баяла!

-Лукеріє! - обірвала її Стьопка, поки та знову не «завела» вибухового Гора, - Заспокойся! Пєтю, розкажи, будь ласка, докладніше!

-Неповоротні слова, - продовжив сусід, - термін, який означає, що клятву повернути не можна і її порушення загрожує покаранням.

-Це яким? І хто карає?

-Все залежить від тексту клятви. А карає… ну, хай буде Доля.

-Наприклад? – допитувався Гор.

-Раніше клятви кумедні були… - усміхнувся сусід, - Ну, щоб я луснув, говорили. Щоб повік сонця не бачив. Ганьба на весь рід. Кожен сам казав, що вважав найстрашнішим покаранням.

-Ясно... - кривувато посміхнувся Гор, - і як, траплялося, щоб хтось луснув?

-На обряді з кожного лярва спаде! - знов-таки встряла Лукерія, ніби їй не терпілося висловитися, а слова самі по собі так і перли, - зважитись треба добре!

-Що спаде? – заревів лісник. Стьопка скривилася. «Треба Лукерію втихомирити, а то вона зараз все зіпсує!»

-Лярва – насправді, це "маска", - прийшов на допомогу Мітя, - мій дід теж так казав.