Глава 21

«Любов зла — полюбиш і козла»

У ванній кімнаті Степанія довго плакала, увімкнувши воду. Жалість до себе приголомшила, полонила і розмазала, сплутала почуття. Адже стільки всього трапилося відразу, не переплакати, не переварити. Тяжко…

Так, вона вже не бунтувала проти долі, а намагалася бути мудрою і не наробити помилок, що з її складним характером вже великий подвиг. Та ця покірність коштувала їй дорого. Адже, нічого не змінилося, думка жити з сімома мужиками, як і раніше, здавалася дикою. Проте, Стьопка трималася, не дозволяючи собі істерику, нікому не потрібну паніку, чи якесь скиглення. Але вона всього лише слабка жінка! Їй страшно! Їй боляче! Їй прикро! А Гор… «Та козел він!»

Згадалося все погане, що сталося останнім часом. Як лежала в лікарні з божевільним болем від привороту водяника. Про мітку ведмедя, після якої горіла в гарячці. Про те, як побувала у тілі Першої Свирянки під час самогубства. Про перший напад хапуна. Про смерть вогневика від її поцілунку. Про кошмарну поїздку на мотоциклі. Про викрадення. Про бійню і про те, як подумки прощалася з нареченими, готуючись до гіршого. А ще, вони з лякаючою стабільністю взяли звичку вмирати у неї на руках, тільки відпоювати йх встигай. Микита, так і зовсім, зник! «Не можу більше…»

Все плакала Свирянка і плакала, відмахуючись від Лукерії, не реагуючи на слова втіхи. Образи треба виплакувати до кінця…

Але сльози все-таки через якийсь час вичерпалися, очистивши душу. Погикала трохи, та затихла.

-В-все, н-нормально, Л-лукеріє! - пролепетала, намагаючись впоратися з охриплим голосом, - мені треба було поплакати...

-Іроди! Мордофілі! Баламошки! Шавріки смердючі! Псові лохи! - вибухнула кльоцниця ємними епітетами, - Довели господиню, щоб їм гульні повідсихали!

-Н-не треба, нехай залишаються... гульні... Слово яке смішне! - усміхнулася Стьопка крізь сльози, - Знадобляться ще.

-Кочергу в гузку! - звіріла Лукерія, - Учинили у хазяйської вітальні побоїще! Гімнюки!

-Вони що, ще й побилися?!

-Пошти. Конопатка труснув їх, маленько, одразу стихли!

-Бійки тільки не вистачало! - Стьопка схопилася за голову, - Як би до весілля дожити і не здуріти, га?

-Гепнулося все разом на твою голову, - теж зітхнула Лукерія, - хочеш наливки?

-Не хочу, дякую! Кави хочу.

-Принести?

-Ні, я зараз себе впорядкую, а потім у кухні з усіма і вип'ю, не ховатися ж мені від них. Потрібно поговорити…

Але коли вилізла з ванни і побачила відображення у дзеркалі, охнула!

-Мати Василева! Я з такою пикою звідси не вийду! Та вони від такої нареченої в різні боки зі швидкістю світла умчать!

-Можна подумати!

-Та ти подивися на ці очі! Типу, мене бджоли покусали! А на голові… це точно волосся? Вошива кулібка!

-Хочеш, ми з Кропивкою допоможемо? - змовно шепнула охоронниця, - Нехай почекають, бусурмани, а ми красу поки наведемо.

-А хочу! - одразу погодилася Стьопка, - Зможеш сюди дещо принести?

-Легко! А що?

-Шкода, забруднилися мої обновки, там домашня сукня така гарна була…

-Так опрала вчора! Принести?

-Лукеріє, люблю тебе! Принеси, будь ласка! Червона сукня з розрізами з боків і до неї чорні лосини. Ще шльопанці пухнасті на підборах. Набридли джинси, та спортивки, хочу згадати, що я красива жінка! А в коробці зі стрічками є кругла бляшанка з воском для волосся, схоже без нього не обійтися. Так просто це гніздо не розплутати!

-Зара буде!

Наступна година у ванній було проведена із задоволенням. Кропивка і Лукерія виявилися знавцями жіночої краси і творили з нею чудеса, не даючи поглядати у дзеркало. Чаклували, так би мовити, в чотири руки.

Спочатку намазали волосся якимось ароматним маслом. На обличчя наклали маску з меду та огіркового соку. На очі, чергуючи, прикладали ганчірочки з відварами трав.

Лукерія змусила Степанію випити чай за власним рецептом і м'який спокій огорнув розслаблюючим теплом. Кропивка тим часом розминала плечі…

Поки маски творили свої чарівні справи, Лукерія розповідала, як за старих часів Свирянки доглядали за собою, користуючись дарами природи. Трави різні, мед, кисле молоко, яйця.

-Але перший спосіб краси, звичайно - голяка Полянкою пробігтися! Тільки Свирянки, як весілля зіграють, забувають про те…

-А чому?

-Так, відкати гасити вже чоловік є. От і перестають до Полянки бігати. А даремно…

-Обростають жирком, одягаються абияк, брови не щипають? - хихикнула Стьопка, - знайома історія. Як би й собі такою не стати, - вона подивилася на свої обламані нігті, які ще недавно красувалися свіжим манікюром і зітхнула, - правда, у мене інший випадок. Як встигнути за красою встежити, якщо тебе то крадуть, то в барлозі ночуєш, то по стогах відкати гасиш?