Глава 16

«Тайна - як сітка: ниточка порветься – почне розпускатися»

 -Лелю, допоможи! Лелю! - Степанія кружляла посеред соковитого лука і відчайдушно кликала, - Ти обіцяла ще двічі з'явитися!

-Не кричи, Степаніє, я тут! - ніжний голосок пролунав біля самого вуха і жінка обернулася, ледь не врізавшись у богиню. Пил відразу вщух. До того Леля була прекрасна і повітряна, всі слова забулися, - Вітаю! Чим тобі допомогти?

-Ох, вітаю! Вибач, що я так кричу, просто нервуюсь… Що робити не знаю…

-Підемо, сядемо біля води, - богиня обійняла Степанію і повела до Струмка. Вони сіли на березі, порослому травою, і Свирянка почала:

-Розумієш, я боюсь за наречених! На мене хтось оголосив полювання і сьогодні один із наречених серйозно постраждав. Я побоююся, якщо так продовжуватиметься, до весілля ми можемо не дожити.

-Чим же я можу допомогти?

-Як мені вберегти їх, підкажи? У посланні богів сказано, що я маю їх усіх вберегти.

-Чоловік - захисник. Це його завдання берегти  жінку, кохану, матір дітей своїх, а не навпаки! А в тебе їх семеро! Довірься їм!

-Але…

-Вір у обранців, інакше, що за союз у вас вийде? - сказала Леля, - Чоловічі справи чоловіками вирішуються.

-Пропонуєш сидіти тихенько і сподіватися, що їх не вб'ють, доки вони мене захищатимуть?

-Навіщо ж тихенько? Можеш допомагати, порадою, любов'ю, підтримкою.

-Лелю! - сказала Стьопка, - Як ти не розумієш, я боюся я за них!

-Розумію. Але сама ти можеш тільки вибір зробити. Решту робіть разом, будьте в союзі! Не повтори помилку Першої.

-Яку помилку? Я вже вдруге про це чую.

-Найголовнішу, саму першу. Все життя їй перекреслила, - зітхнула Леля, червоним носком черевичка намалювавши коло на водній гладі, - Я їй радила розповісти все нареченим. Вона не стала…

-Про що ти кажеш?

-Сестриця її злобна, Манара, якось дізналась, що є спосіб зректися наречених у день весілля. І, так би мовити, випадково, внесла це до вух дурної, незавбачливої Ніадари.

-І який це спосіб?

-Скажу, але сподіваюся у тебе вистачить розуму не піти її шляхом.

-Я не хочу їх позбуватися! - твердо сказала Стьопка, - Я хочу зберегти всіх до Дня Перуна, а там уже буде видно, що доля нам приготувала!

-Мудро, мудро, - покивала Леля, - радує... навіть дивно, така мудрість закоханим дівам не властива, здебільше на почуттях вони живуть.

-Так вік у мене далеко не дівочий, - знизала плечима Свирянка, - у моєму віці, зазвичай, по двоє діток, а я ось, тільки заміж збираюся.

-Можливо причина в цьому, - задумливо сказала Леля, - отож... Мара дізналася, що від нареченого в день весілля можна відмовитися, звинувативши в зраді. Боги не сміють нав'язувати у чоловіки невірних.

-Ніда якось дізналася, що брати її зрадили? У мене було видіння, у якому Мара казала, що всі брати, окрім Меча, побували з нею в ліжку.

-Ні, не так було. Ніда, дізнавшись про цей спосіб, побігла до Меча. А мала всім нареченим розповісти!

-І що сталося?

-Меч, гаряча голова, схопився за цю ідею як за порятунок. Не знаю, як він все влаштував, але в день весілля Ніда звинуватила його братів у зраді.

-Ого. І що боги?

-Боги? Боги були змушені усунути Нєґа, Сонця та Рада з обряду, – скривилася Леля.

-Нічого собі...

-А хочеш, сама побачиш? - Леля, не дочекавшись відповіді, зачерпнула з струмка водиці і бризнула Стьопці у вічі. Стьопа заплющилась, витерла обличчя долонями, але коли розплющила очі…

На Поляні вони були вже не самі.

Ніадара, її Стьопка впізнала одразу, одягнена в білу напівпрозору сорочку, з розпущеним, майже до п'ят рудим волоссям, стояла в самому центрі. Трави на Полянці майже не було, лише вузька зелена смуга біля струмка. Рештки обгорілих чорних гілок похмуро вкривали землю, поцятковану стародавніми рунами.

Богів Стьопка впізнала теж одразу, хоча до цього довелося бачити лише Числобога в одному зі снів. Величезні вони були, та видатні дуже! Усі з бородами, четверо вже з сивими, в багатих шатах, вони стояли півколом, торкаючись один одного плечима і дивилися похмуро, ніби перебування в цьому місці було для них гидко і нудно.

Позаду Ніадари стояли брати-наречені. Четверо практично однакових чоловіків у домотканих сорочках, підперезані шкіряними ремінцями. Виглядали брати схвильованими, особливо один, найвищий із них, із пронизливими синіми очима, які він постійно опускав, бо в них вирувала непокірна гроза. Троє інших тупцювали на місці, стискали кулаки, щосили приховуючи свій стан. Нервували усі.

Лише Ніадара не стримувалася. А можливо, сил у неї не було. Вона плакала. Плакала і тремтіла, як молода осика на вітру. Тонка сорочка липла до тіла, підкреслюючи соковиті форми красуні, від чого вона, мабуть, почувала себе голою на базарній площі.