Глава 14

«Краса битви у хоробрих воїнах»

Першим до Степанії повернувся слух! Вульгарною частушкою у праве вухо:

-«У моей малышки жопа

Лучше не отыщется,

Стоит вечером похлопать -

До утра колышется!»

Наступним повернувся зір!

Вона розплющила очі і побачила... блакитне небо без жодної хмарки. Поморгала, прислухаючись до себе. Спина задеревеніла, шия затекла, голова розколювалася. Зате мозок був дуже бадьорим і відразу підкинув спогад про те, що сталося! Вона ойкнула, спробувала встати, та не щось вийшло.

-«Мне сегодня между ног

Как-то очень весело.

Это милка  на х*ок

Бубенцы навесила!» - "проспівали" десь з правого боку.

-Заткнись! Много шума от тебя! – прогарчав хтось зліва.

«Хто це? Де я?» Стьопка могла лише ворушити очима на різні боки, бо навіть голову повернути не виходило. Наче, поруч нікого. Лише білий сніг навколо. «Так ось чому тіло заніміло, я ж у снігу лежу! Чорт! А де всі?»

-«Горько плачут мандавошки

Взрослые, малышки -

Потеряли дом родной

При лобковой стрижке!»

-Слышь, я че сказал? Пасть прикрой! Наши воюют, а ты ох*ть, как весел!

-«С неба звездочка упала

Прямо милому в штаны

Пусть бы все там разорвала,

Лишь бы не было войны!»

У Стьопки волосся на голові заворушилося! «Де я? І чому не бачу цих «частушечників»? І хто там з ким воює? Мене що... не врятували?!» Але відповісти на ці питання не було кому, а тіло все ще відмовлялося слухатися.

-О, гляди-ка, Домовитка очухалась! –прошепотів зліва злий голос, - живучая-я-я!

-«Моя милка дорогая,

Я тебе советую:

Никому ты не давай,

Залепи газетою!»- "проспівали" справа. Хоча, швидше пропищали на надриві, ніби володарю голосу пальці у дверях защеміло. Або інший орган...

Стьопці захотілося закричати на всю силу легень, або на крайній кінець, висваритись, та язик також зрадив! Вона зробила ще одну безуспішну спробу поворухнутися і мало не розплакалася від досади.

-Малой, как те Домовитка? Ничего, баба? А?

-«Все милашки, как милашки,

А моя – фотомодель.

Если дома ключ забудет,

То пролезет и под дверь!»

-Че, намекаешь, что больно тощая? А я вот полных не люблю!

-«Я толстушку полюбил,

Мне с толстушкой весело.

На руках б ее носил,

Если б меньше весила!»

-Ладно, кончай уже хороводить, надо ее в одеяло замотать, а то замерзнет к х*ям, а нам отвечать!

-«Ах, снег - снежок,

Белая метелица.

Нахватался мандавошек,

Аж штаны шевелятся!»

-Ну и придурок ты, Малой! – ліворуч заскрипів сніг і на Стьопку впала тінь. Потім її схопили за комір і ривком підняли на ноги. Тіло пробило від болю і вона впала б, але невідомий тримав міцно, - На ногах не стоит, носи еще ее, курву!

-Т-ти… сам ти… кур-ва! - прохрипіла Стьопка і закашлялася.

-Гляди-ка, сучка голосок подала! Ну-ну, та-а-ам строптивых любят! – і заржав, обдаючи смородом із рота. Проте накинув на плечі ковдру і посадив, притримуючи під плечі. Стьопка відкрила рота, щоб огризнутися, та так і застигла!

Вона та невідомі викрадачі сиділи на засніженому пагорбі! Прямо перед ними, метрів за сорок, розкинувся ліс, у якому, справді, кипіла битва!

Хапуни, а це були саме вони – істоти у лахмітті з палаючими очима, натовпом нападали на Грізного, одягненого лише в тонкий светр, та його чотирьох охоронців із калашами. У Антона в руках була бита, якою він так швидко і вміло махав, що хапуни, зростом йому до пупа, розліталися в різні боки, подібно до м'ячиків. Проте підстрибували та нападали знову! У охорони з калашами виходило краще, ті, в кого вони влучили, більше не піднімалися.

-Бийте одиночними, не витрачайте патрони! — почула Степанія, але голос Антона був таким тихим, ніби долинав крізь вату. Потім вона зрозуміла, що звук пострілів теж майже не чутний, так, тихе стрекотіння.

-О, гляди-как, Малой! – голос ліворуч на контрасті виявився таким гучним, що Стьопка здригнулася і стиснулася, - волчары примчались на помощь!

-«Ах у ели, ах у ёлки, ах у ели злые волки!» - відповів любитель похабних пісеньок.

Стьопка, в цілковитій прострації спостерігала, як уздовж лісу, у напрямку битви, на всіх порах мчить зграя вовків. Попереду них бігли двоє, набагато більші за інших: чорний і білий.

-Не стріляти! - крикнув Грізний, - Свої! - охорона опустила автомати, і в ту ж мить вовча зграя увірвалася в натовп хапунів! Приглушене виття і все змішалося!