Глава 12

«Висушила молодця дівоча краса»

Стьопка все ще, не відриваючись, дивилася на Лапу, коли з волання натовпу зрозуміла, що щось пішло не так... Повернулась у бік сцени…

На краю освітленого помосту стояла незнайома дівчина в короткій чорній сукні і джинсовому жилеті. Чорне розпущене волосся нижче талії вона перекинула за спину і, піднявши голову, дивилася прямо в очі Славіку. Стьопка, нічого не розуміючи, теж подивилася на нього.

В очах переможця з'являвся і гас калейдоскоп почуттів. Шок, не розуміння, сором, впізнавання, жаль, біль…

-А що відбувається? – поцікавилася Свирянка у Лапи.

-Чорт! - вилаявся той, - Що ж ти твориш, дурненька?

Стьопка, вирішивши, що дурненькою обізвали її, повернулася до нього, збираючись обуритися, та тільки завмерла з відкритим ротом.

Лапа сам не себе не був схожим. Він став білішим за крейду, майже злившись із кольором своєї коси. Ніби привид зустрів.

-Ти її знаєш? Що відбувається? Гей, не мовчи!

Лапа, нарешті, глянув на неї і кліпнув. Але вона встигла побачить! Біль розміром у все його серце! Однак за мить він уже взяв себе в руки і сказав:

-Прихильниця. Вирішила скористатися твоїм замішанням і піднялася на сцену.

-І що робити?

-Нічого! Тепер вона для всіх його «вовчиця», не бачиш, чи що?

-Е-е-е…

-Пізно мукати, треба було йти до свого мужика, а не строїти тут із себе целку! – прогарчав Лапа.

-Та пішов ти! - обурилася Стьопка, не розуміючи, якого біса він так розлютився, - Сам казав, мені не треба нікуди йти!

Але Лапа її більше не слухав, він свердлив очима дівчину, завмерши, як і всі присутні.

Незнайомка повернулася до залу і пробіглась по ньому очима, безпомилково знайшовши поглядом Стьопку. І подивилась зі… зневагою та ненавистю! «Ого, схоже мене тут знають!» Потім дівчина переможно посміхнулася і вигукнула:

-Музику, ді-джей!

Зал огорнула ніжна пісня гітари, згасло кілька ламп. Дівчина поплескала в долоні, підказуючи потрібний ритм і глядачі підхопили: раз-два-три… раз! Раз-два-три... раз!

Скинула жилет на підлогу, відкривши оголену спину і пішла вперед, виставляючи красу на загальне схвалення. І, мабуть, було що схвалити! Сама висока, талія тонка, ноги довгі! Славік дивився на неї, як кролик на удава і, начебто, мова до нього повертатися не збиралася…

-Це нічого не значить! - сказав Лапа, - Він просто не має права прогнати її зараз…

Стьопка ж, як заворожена, спостерігала за сценою, дихаючи через раз. Було щось хвилююче у тому, що відбувалося. Прямо не відірватися…

Дівчина зрівнялася з переможцем і схилилася над ним, на мить прикривши покривалом свого волосся. Взявши за руку, змусила підвестися на ноги та потягла за собою. Славік рухався, ніби не живий, дивлячись на Степанію, мовчки благаючи про прощення.

-Ти мене чуєш? - Лапа торкнувся її плеча і трусанув, - Це нічого не означає!

-Що ти кричиш? - прошепотіла Степанія, - Ти мене, чи себе намагаєшся в цьому переконати?

Дівчина обійшла навколо В'ячеслава і погладила його по шиї, ковзнувши пальцем за комір сорочки, намагаючись привернути увагу. Але Славік уперто не дивився на неї, застигши кам'яною статуєю, не зводячи очей зі Степанії.

Хтось у залі вигукнув:

-«Вовчице», тримай! - і кинув щось у бік дівчини. Та зловила і потрясла над головою тим, що виявилося балончиком з вершками.

-Твою ж! - вилаявся Лапа і скочив з місця. Стьопка схопила його за руку і зупинила.

-Стій! Ти що, не бачиш?! - вона повернула до нього зосереджене обличчя, - Вона його так сильно любить... Ти не бачиш?!

Сказала і зрозуміла, що зморозила дурницю. Звідки йому знати? Це її пробрало, аж до кісток! Згадала це відчуття! Так само давило в грудях, коли вона «сплетала» долі. І нехай на досвіді всього дві поєднані пари, присутність чужих сильних почуттів розпізнала безпомилково! Дівчина божеволіла від Славіка!

Несподівано…

А Лапа збентежився, змішався, знітився. На очах, немов, здувся.

-А ти любиш її, так? От гадство…

Дивно, але їй… не боліло. Вона не відчувала ревнощів, або злості. Лише неприємне відчуття, що вона тут зайва, холодило поміж лопаток.

А ось Лапу було шкода, реально! Як на зло, його біль вона теж відчувала! За відчуттям, у нього живцем виривали серце! Стьопка, прибита цим болем, інстинктивно стиснула його долоню.