Глава 11

«Що y тверезого на умі, п’яний вже зробив»

Славік, сяючий, як нова копійка, чекав її біля дверей кабінету, нетерпляче крокуючи з кутка в куток. Він встиг переодягнутися в чорні класичні штани та червону сорочку, сховавши сліди їхнього недавнього безумства і виглядав таким щасливим, що Стьопка вирішила - нізащо не зіпсує йому свято кислим обличчям.

Посміхнулася, вкотре відзначивши його схожість із циганом і поцілувала в щоку.

-Ну ходімо, лицар на срібному коні, відсвяткуємо твою перемогу!

Зал, переповнений байкерами та байкершами, здригався від басів важкого року, жіночого вереску та улюлюкання. «Відпадне містечко, проте…» Стьопка вперше бачила стільки брутальних, схожих між собою мужиків, в одному місці. Від чогось подумалося, що Гор гармонійно вписався б у цю середу. У «женіхівській» сімці він самий лютий, чи що... Пристрасть до мотоперегонів, йому, мабуть, підійшла би. А наступною думкою було, що вона сильно скучила. За всіма своїми, нехай і нав'язаними, нареченими…

Славік вів її крізь натовп до сцени і натовп розступався, пропускаючи господаря та переможця. Він йшов упевненими, широкими кроками, посміхаючись і міцно тримаючи жінку за руку. Стьопка ж відчувала незручність і мимоволі намагалася сховатись за його широкою спиною. Бути у центрі уваги зовсім не хотілося. Не її це…

Сцена, а простіше кажучи – невисокий поміст, освітлений знизу променями кількох прожекторів, розташовувалась біля барної стійки, на якій відбувалася якась вогненно-алкогольна вистава на радість народу. Дівчина в шкіряній білизні віртуозно звивалася між язиками полум'я, жонглюючи пляшками з яких виливався алкоголь прямо в чарки, підставлені барменом. Стьопка зависла, ошалівши від майстерності чи то танцівниці, чи то барменші, яка примудрялася еротично згинатися, підморгувати чоловікам, чітко розливати алкоголь і, при цьому, не обгоріти!

-Це не справжній вогонь, - видав її таємницю Славік і додав, - Штєфо, почекаєш мене тут? Зараз на сцені буде нагородження, це швидко. Добре?

-Звичайно, іди! Успіхів!

-Тримай, це мій улюблений коктейль, називається "Швидкість", - він простягнув їй високу склянку з різнобарвною рідиною, - пий повільно, тоді не сп'янієш! А ще, - додав він, - не бери з чужих рук алкоголь, дочекайся мене!

-Гаразд, шефе! Біжи вже!

Стьопка вмостилася на барний стілець біля самої сцени і стала з цікавістю дивитися на всі боки. Коли ще їй випаде нагода побувати в такому ексцентричному нічному клубі? Зважаючи на все, простих обивателів до нього, явно не пускають. Публіка підібралася одношерста, складалося враження, що клуб закритий і працює лише для «своїх».

Стіни закладу були пофарбовані у чорний колір та були обвішані ланцюгами, фотографіями бородатих мужиків на байках, запчастинами тих самих залізних монстрів та шоломами химерних форм.

Раптом поряд зі Степанією впав на табурет величезний мужик у жилеті на голе тіло, з якого ніяк не еротично випирало татуйоване черево і, схилившись, прогуркотів на вухо:

-Сумуєш, крихітко?

-Не настільки! - проскрипіла Стьопка, відсьорбуючи великий ковток зі склянки. «От тільки ще одного шанувальника мені й не вистачало!»

Лохмач-бородач насупив кущисті брови, намагаючись розібрати п'яним мозком, відшили його, або шанс є, та тут поряд з ним з'явився високий худорлявий чоловік з білим волоссям, заплетеним ззаду в товсту косу.

У нього був такий страшний погляд сталевих пронизливих очей, що Стьопка здригнулася, коли він полоснув ними по ній. А коли погляд торкнувся бородача, той хвацько скочив на ноги і втік, крикнув:

-Пробач, Вожак, не знав, що краля твоя!

«О, та це, напевно, той який Лапа!» - вирішила Стьопка.

-Добрий вечір! – чоловік сів на звільнене товстуном місце, присунувши стілець ближче до Стьопки.

-З-здрастє, - кивнула жінка, зиркнувши на нього скоса. Від чоловіка йшло якесь дивне тепло, ніби поряд з нею вмостилась піч. «Людина-радіатор, з таким чоловіком на електриці взимку заощадиш!» - подумала вона і відсунулася від нього, на скільки дозволяв табурет. Чоловік бентежив і, якщо бути чесною, лякав.

-Не бійся, я тут, щоб приглянути за тобою. Тихий просив! - квадратні, щільно стислі губи скривилися в посмішці, більше схожій на оскал.

-Дякую, зі мною все добре! Можете займатися своєю справою! – вона відвернулася до сцени, всім виглядом показуючи, що подальшого знайомства не потребує.

-Ти наших хлопців не знаєш! Красуню, яка сидить на самоті, в спокої не залишать і не всі такі поступливі, як Рокі! Так що я залишаюся! - заявив тоном, з яким не посперечаєшся і знову пронизав сталевим прищуром, від якого захотілося обтруситись.

-Гаразд, дякую! - процідила Стьопка і підібгала губи. Не подобався їй чоловік і, судячи з його холодних поглядів, це почуття було взаємним!