«Молодець проти овець, а проти молодця і сам як вівця»
-Отакої, знайшовся загубленець?! - зраділа Лукерія, коли Степаніда з рикоєм на руках увійшла до хати.
-Можна і так сказати, - втомлено відповіла жінка, - знайди йому, що поїсти, будь ласка. А мені б ванну зігріти, зможеш?
-Про що мова, зробимо! - відповів замість Лукерії Єгорич, - ось тільки я, що баяти хотів вам, панночко...
-Так? У чому річ, Єгоричу? - господиня опустила вихованця на підлогу в кухні і побрела до своєї дивовижної ванної кімнати. Але коли спробувала зачинити за собою двері, рикой прослизнув між ніг і першим увійшов — без тебе не освятиться, так? – з млявою усмішкою спитала, але виганяти не стала. Охоронець, як ніяк.
-Боюся я, як би банник не розсердився на вас, - поки Степанія, піднявши брови, спостерігала за тим, як прямо з нізвідки у дерев'яну ванну наливається тепла вода, Єгорич розповідав про свої побоювання, - затаїть злість…
-Хто-хто, я не зрозуміла?
-Так, банник жеж! В нашій істопці проживає! - пояснив охоронець, - дуже норовистий! Ледве не так глянеш - починає рюмсати і полінами кидатися, - Єгорич тихенько зітхнув.
-Та-а-а-к... - простягла Стьопка, - а хто ще у нас живе, а я знати не знаю?
-Кринниця жила, та захворіла, - підключилася Лукерія, - водиця замулилася, вона бідолашна і захворіла. Задрімала поки. Але якщо почистити воду, та покликати її, повернеться!
-Е-е-е... а детальніше? - зацікавилася господиня. Треба ж таке, повне подвір'я мешканців, а вона й не здогадується!
-Полізай у вагани, а я баятиму!
-Єгорич, ти тут? - запитала Свирянка перед тим, як роздягтися.
-За піч утік, - відповіла Лукерія, - пам'ятає, що ти стидаєшся. Тільки дарма ти, Єгорич, звичайно, не мужик!
-Як це?! А хто?!
-Ти спитаєш, часом, так хоч падай! Духи – ми! Чого нас стидатися?
-Кх-м… Знаєш, Лукеріє, - Стьопка поринула у воду по саму шию і блаженно пробурмотіла, - я навіть не замислювалася, хто ви. Думала, частина будинку. Ну… просто будинок такий, що говорить, і різні справи виконує.
-Дякую тобі, у ганчірочку! - ображеним тоном сказала охоронниця, - сама ти частина будинку!
-Та не ображайся ти. Звідки мені знати? Розкажи!
-І то правда, горе, а не Свирянка! - зітхнула Лукерія, побурчавши для порядку і повторила, - духи, ми! Кропивка, та дворова. Дивиться за порядком від дому до плетеня, тварину годує, город, сад, все на ній. Конопатка – водогонь. Він дух-двійник нашого будиночка. Якщо з будинком щось трапиться - ведогонь помре. І навпаки. Єгорич – помічник дворовим, та іншим духам. Видобувач, провіант – це з його частини. Іноді, сперети може у сусідів, коли без нагляду, така порода!
-Точно, він у Петра Ілліча електрику спер! - хихикнула Стьопка, а Лукерія продовжила:
-Банник - дух істопки. І натопить, і води нагріє! А характер, правда - жах! Якщо образу затаїть, ховайтесь всі! Нещодавно з Єгоричем сперечався, який віник для істопки краще, дубовий, або березовий. Так пульнув у того дровеняку, голову розбив!
-Ого! А чого це він такий сміливий? Давай виженемо! – запропонувала Свирянка.
-Ти що?! - обурено закричала охоронниця, наче Степанія, страх, що сказала, -не можна! Без його істопка завалиться!
-Та у нас тепер ванна є, - зауважила Стьопка, - до чого нам та баня?
-Чур, тебе! - у голосі Лукерії було явне обурення, - не можна! Бач, охоронцями розкидаєш! Того дивись і мене, того, попреш!
-Ні, тебе не попру, - посміхнулася господиня, - від тебе користь є, ти мене годуєш, порядок наводиш, поради даєш!
-І Єрошку не чіпай! Він нехай і норовистий, про те, за всіх нас горою! Якщо хтось зі злом заявиться, на допомогу кинеться!
-А ти чого так на амбразуру кидаєшся? Подобається, чи що? – хмикнула, очі не розплющуючи.
-Хто, я? Та ніколи! – обурилася охоронниця.
-Угу-угу... добре, нехай живе, твій Єрошка! Далі розповідай! – веліла жінка, відчуваючи, як від гарячої води та голосу Лукерії втома та напруженість дня поступово відступають.
-Він не мій!
-Добре. Ну, а ти в нас хто будеш?
-Кльоцниця, я. Готую, прибираю, за коморами дивлюся, — відповіла та невдоволено, мабуть ще сердячись за Єрошку.
-Цікаво, як. А ви тільки у Будинках Свирянок живете, чи у всіх будинках?
-Іноді й у простих хатах, якщо господар добрий. А якщо поганий, то до нього тільки погані духи жити й нав'язуються.
-Навіть так... А хто ще є? Розкажи, що знаєш! - попросила Стьопка, - хочу знати все!
-Ха! Усіх, мабуть, ніхто не знає! Розкажу, що сама чула… Тільки це надовго…
#3530 в Любовні романи
#834 в Любовне фентезі
#340 в Різне
#178 в Гумор
пригоди_гумор, слов'янські містичні істоти, багато наречених
Відредаговано: 04.10.2022