Глава 12

«Жене дівка молодця, а сама до нього тулиться»

В цей самий час до хати увійшов господар. Обережно прикрив за собою вхідні двері. Перше, що впало йому у очі – чобітки та білий кожушок.

Гора пересмикнуло.

Стьопка, що стояла в тіні вітальні, побачила весь спектр почуттів, що промайнули на обличчі в одну мить: здивування, тривога, страх… сказ! Не чекаючи, поки Гор не розібравшись, рознесе будинок, Стьопка зробила крок до нього і з усмішкою заявила:

-Дорогий, а в тебе гостя...

-Стєша, слово честі я не... - почав він, але потім обірвав себе, принюхуючись. Його обличчя побіліло. Він хитнувся, зробив крок назад, судорожно намацуючи ручку дверей.

-Гей, ти чого? - злякалась Степанія, побачивши, як змінився в обличчі лісник. Але той, не відповівши, спотикаючись, вилетів з дому, - що за фігня?

Вона вдягла куртку і вибігла слідом. Гор стояв за кілька кроків від будинку, упершись чолом у стовбур вікової сосни.

-Гор, що з тобою, тобі погано? - запитала вона, торкнувшись його плеча. Чоловік здригнувся так, наче його полоснули батогом.

-Стєш... піди, сховайся у будинку, - прошипів крізь стиснуті зуби, - це... ведмежий приворот...

-Ах ось воно що! Ну, мерзота! - вилаялася Свирянка, - і що зараз буде? Кинешся у шлюбні ігри, чи що? - але дарма вона так пожартувала. Гор розвернувся до неї всім корпусом, схопив за руку і ривком притиснув до свого кам'яного тіла.

Стьопка вдарилася об нього, як об скелю, ледь не прикусивши язика. Широка лапища тут же опустилася на сідниці і, стискаючи до болю, почала обмацувати. Друга рука рвонула комір куртки і проникла під светр. Це було зроблено так віртуозно, що Стьопка і ойкнути не встигла, як її джинси виявилися розстебнутими, а бюстгальтер закатаний під горло.

-Стій, Гор, стій! - прошепотіла злякано і спробувала вирватися зі сталевого захоплення. Але куди там…

Лісник важко дихав крізь зуби і дивився на неї шаленим поглядом. Ще мить, і вона опинилась притисненою обличчям до тієї самої сосни, яку напередодні обіймав Гор! А сам він ривком стягнув її штани до колін разом із білизною. Стьопка закричала і сіпнулася щосили, але даремно. Чоловік тримав міцно за стегна і гладив голу шкіру. При цьому стогнав і тремтів усім тілом.

Стьопка злякалася. Ні, не готова вона бути розп'ятою посеред лісу збожеволілим самцем! "Нам же не можна!" блимало у мозку неоновими лампочками. Гор опустився навколішки і лизнув її трохи вище копчика. Стьопка сіпнулася, бо там одразу запекло і гаряче стомлення швидко потекла по всьому тілу.

"Ой, ні!" - закричала свідомість! Але зрадницьке тіло відразу зажадало продовження.

"Що робити? Що робити?" хаотично намагалася придумати Стьопка тими крихтами розуму, які ще не затопила хіть. Але нічого не спадало на думку, а я її марні тріпотіння скидалися на сіпання метелика у павутинні.

Страх і збудження - ядерний коктейль, що перетворює кров на рідку лаву і відключає мозок! Через секунду вона вже сама стала стогнати і вп'ялася в стовбур нігтями, мріючи, щоб він перейшов до активніших дій.

Гор пригорнувся до жінки всім тілом. Теплий одяг заважав і чоловік із незадоволеним риком смикнув її куртку, припечатавши жінку грудьми до дерева. Від різкого болю Стьопка прийшла до тями.

"Пляшечка із зіллям! - згадала вона, злегка "протверезівши", - ось, що нам допоможе!" Тремтячими руками намацала канатик і витягла пляшечку з-під светра. У цей момент Гор стяг таки куртку, однією рукою продовжуючи утримувати її впоперек животу. Причому, гад такий, настільки ніжно натискав у самому низу, що Стьопка ледь залишалась у свідомості.

А потім вона почула звук ременя, що розстібається, і обімліла! Ще якась секунда і до голих сідниць притискається щось тверде та гаряче! Стьопка пискнула, подумавши: «все, кінець, прощай сила Свирянки!»

Лапа лісника розсунула її ноги ширше, а сам він прикусив шию, згарбавши волосся в кулак. При цьому  так рвано дихав, наче біг крос.

-К-коханий, п-поцілуй мене! - вигукнула вона, як могла пристрасно, і, зірвавши зубами кришку з пляшечки, набрала до рота зілля. Гор прошепотів щось протестуюче, але розгорнув її обличчям до себе.

Тепер голі сідниці Степанії дряпала кора сосни, а у живіт упиралося те, про що вона старанно намагалася не думати, а тим більше не тягнути руки. «Не тягнути руки!»

Лісник підняв її вище, від чого на п'ятій точці залишились подряпини і вп'явся в губи! Стьопка схопила його за голову обома руками і… поділилася зіллям! Гор, обійнятий пристрастю, навіть не скривився від гіркого зілля, вилизав її своїм язиком і втягнув у себе тремтячі губи.

Кілька крапель мимоволі проковтнула і Свирянка і скривилася, зрозумівши, навіщо його треба розводити у воді.

Від смаку ледь не вивернуло, але дуже відволікло те, що рука лісника вже пробралася між ніг і спробувала розвести їх убік. Врятувало лише те, що коліна все ще щільно облягали джинси…