Глава 10

«Бабій кадик не заткнеш ані пирогом, ані рукавицею»

Поки Гор розбирався з дівицями за межами Стьопчиного двору, господарка влетіла до хати, вмилася, перевдяглася, абияк упорядкувала волосся і зупинилася посеред кухні, не знаючи, чим зайнятися далі. Почухала голову, схопила відро, ганчірку і… почала драїти підлогу.

Лукерія з Єгоричем вирішили не зв'язуватися, поки господиня у гніві, тому тишу в будинку переривало лише тертя ганчірки по шорстких дошках.

-Я - повія! Ха-ха... ну так, а хто ж я тепер, на думку народу?! Повія і є! - злісно посміялася крізь стиснуті зуби, - а ось, курвою, вона мене дарма назвала, дарма... -відсунула відро, залізла під стіл, натираючи там, - ще й синець набила! Малолітка невихована! - а потім завмерла, дещо згадавши, - Лукеріє, а де Антон та Зоя?

-Доброго дня, господине, - з побоюванням привіталася охоронниця, - так вони з ранку відчалили додому, мовляв, роботи не початий край... Звелів передати, зміюшка нашенський, опісля зайде. Поклони відважував…

-Угу, зрозуміло! - буркнула господиня, радіючи, що гості не чули скандалу. «А ось сусіди  чули і рознесуть тепер по всьому селі! М-да, тепер моїй репутації точно кінець!»

-А який башковитий мужик, - продовжувала Лукерія, - вони з Єгоричем пошті усю ніч про зручності розмовляли. Навчав нашого телепня, як новомодні клозети робити!

-Гей! Я все чую! – пробурчав Єгорич.

-Циц! - шикнула на них Стьопка, - не до ваших сварок!

-А ти молодець, господине! Спритно тих соплюх обложила! - похвалила охоронниця і додала відразу - тепер вони злобу збережуть, опісля помститися можуть! Будь напоготові!

-Слухай, у мене цілих сім наречених! Уявляєш, що буде, якщо колишні дівки кожного з них до мене заваляться? Зморюся виховувати!

-Катерина тебе більше не потурбує! - громом пролунав голос лісника, - пробач, Стєша, що так вийшло! Це цілком моя вина! - він тупцював на порозі і виглядав розгубленим. Великим розгубленим ведмедем, - двері відчинені були, я не стукав…

-Добре, заходь вже! - відчуваючи, що адреналін у крові заспокоюється, Стьопка випросталася, відставила ганчірку убік, - каву питимемо!

Вони сіли за стіл, Лукерія люб’язно явила їм дві великі чашки улюбленого напою, звареного так, як навчила Стьопка і домашнє печиво з блюдцем вершкового масла. Гор заговорив першим:

-Я зустрічався з нею до тебе! Коли ти з'явилася ми розлучилися.

-Гор, не треба виправдань! - обірвала його Стєша, - Твоє минуле інтимне життя мене не стосується! Проте, дуже б хотілось, щоб мене позбавили необхідності ламати нігті об колишніх! - вона знову подивилася на свої руки і сховала їх під стіл.

-Вона більше не стане до тебе ходити! - запевнив лісник.

-Не знаю, не знаю. Раз у принципі заявилася до мене з розбірками…

-Не стане, я сказав! - упевнено повторив Гор, - Можеш мені вірити.

-Гей, а вона там жива? - Стьопка обернулася у бік вікна, - ти її не того? На першому дубі?

-Не смішно, Стєша! - надувся Гор, - я з нею просто ще раз серйозно поговорив. Вона все зрозуміла.

-Ну, окей…

Вони помовчали.

-А взагалі, хочу тобі сказати, добре, що вони зайшли, підбадьорили! А то якось розкисла, жаліти себе стала, фу, аж гидко! А зараз - інша справа! Активність підвищилася, адреналін зашкалює! Сьогодні за роботу візьмусь!

-Серйозно? - Гор недовірливо глянув на неї з-під насуплених брів, - точно, не сердишся?

-Ні! Через них - точно ні! Але питання є... - тут Стьопка необачно зазирнула йому в очі і відчула, як закрутилася голова від... нехай буде симпатії. Тому швиденько очі заплющила і спробувала зосередитися на питанні.

-Яке?

-Як так сталося, що ти зустрічався з нареченою сина? – її питання пролунало, як несподіваний постріл. Гор здригнувся, скривився, наче з'їв три лимони і підтис губи, - не скажеш?

-Скажу. Хвастати нема чим, але розповісти доведеться... Не я, то хто інший... - лісник потер лоба, явно вибираючи слова для правди-матінки, але мабуть вони так і не знайшлися, бо сказав коротко: - та кобель, я, коротше!

Стьопка закашлялася. Ні, не таку відповідь вона чекала.

-Тьху, облуд! - вилаялася охоронниця, коли Стьопка вже почервоніла від кашлю, не в змозі перевести дух, - хто ж так каже? Потрібно слова знайти гарні. Так мовляв і так, голубко моя, курощуп я від народження, але після весілля на будь-яку гульню і дивитися не посмію, животом клянуся - страмне діло покину!

-Стєш, - Гор намагався скривити свою похмуру фізіономію у винну, але м'язи обличчя з незвички піддаватися не хотіли, - голубка, животом клянуся... але за ведмедя поручитися не можу... - і опустив голову, важко зітхнувши.

-Ну, Гор! - віддихалася, нарешті, Стьопка, - твоя щирість, підкуповує, звичайно...