Глава 3

«Де серце лежить, туди й ноги несуть»

-Думав, дурепу знайшов, яка на груповуху погодиться?! Мрій! – гнівно вигукувала Степанія, крокуючи в бік єдиного місця, в якому завжди знаходила спокій - Поляну. Не помічаючи негоди, закутавшись лише в подаровану Славиком шаль, у стадії крайнього збудження, що зігрівав краще за шубу, - Ніколи! Та й взагалі - бути такого не може! Сім чоловіків на одну бабу? У нашому суспільстві? Маячня! Та хоч по п'ять відкатів на день – ні!

Вступила у калюжу, промочила ноги, але навіть не пригальмувала.

-За кого він мене має?! Я йому що, повія?! - Стьопка розпалювалася все більше, - щоб сім чоловіків задовольнити, ніяких сил не вистачить! Мене у піт кидає від Гора з його ведмедем, а тут! - від злості ледь містик не пропустила, - Нехай іншу божевільну пошукає! Синя Борода! Вбивець Свирянок, ось він хто!

Думки стрибали від однієї деталі розповіді Миколи, до іншої, до ладу ніде не затримуючись.

-Чхати я хотіла на його Числобога! Пророцтво він, бачите, написав! Він писав, а мені з купою мужиків тра…***?! Біжу та падаю! Нє-е-е! Все, зав'язую я із цими нареченими, задовбали! Куплю вібратор і буду щасливою! Як я одразу не здогадалася: відкати гасити, мужик не потрібний! Всі набридли, всі до єдиного! Один психує, другий ревнує, сукня йому моя не подобається, третій - сектанткою обізвав! Пішли ви всі, мені без вас краще буде! - Степанія дісталася, нарешті, до заповітної Полянки, скинула зіпсовані туфлі і просто в одязі звалилася в теплу траву, - Щоб він скис, старий пес, день народження зіпсував! -  і одразу заснула.

Як водиться, сон наснився не простий. Мов, прийшла Стьопка на Поляну побігати, а на березі струмка дівчина сидить. Красива неймовірно, молода, у старослов'янський сарафан одягнена. Коса русява, аж до землі спускається і кінець її десь у траві губиться.

-Вітаю, Степаніє! – привіталася та й вклонилася Свирянці.

-Добрий день! - відповіла жінка, задивившись на красуню, - а ви хто?

-Я та, хто прийшла допомогти порадою у твоїй нелегкій справі, - посміхнулася дівчина такою чарівною посмішкою, від якої в душі у Степанії троянди зацвіли і солов'ї заспівали.

-Ти - богиня? - запитала благоговійно.

-Богиня, - погодилася красуня, - мене Лелей звуть. Я опікувалася  дівами, які стояли на порозі весілля. Ось і тобі прийшла допомогти.

-Дякую, але, я вже не хочу виходити заміж…

-Це ти від засмучених почуттів кажеш. Насправді, кожна діва хоче кохання та жіночого щастя, – відповіла богиня поблажливо, долонею по воді водячи.

-Може ти і права, але я не згодна жити з сімома мужиками! – надулася Стьопка, поряд із жінкою сідаючи.

-А ти не живи. Не роби нічого з того, чого не бажаєш.

-Тобто, я можу не виходити за них заміж?

-Вибір тільки за тобою.

-Це я і так знала, тоді в чому твоя допомога?

-Подивися сюди, що ти бачиш? – Леля показала на воду, де виводила візерунки.

-Ну, воду, струмок...

-Правильно, а що це за струмок, знаєш?

-Струмок на Поляні Свирянки...

-Вірно, а чим він особливий?

-Не знаю, - знизала плечима, - але коли я в ньому купалася мої сили відновлювалися і почувала я себе набагато краще...

-Це магічний струмок. Один із дарів богів Свирянці, яка жертвує своїм життям заради інших. Це - молодильна вода. Вона здоров'я та молодість продовжує…

-Нічого собі…

-Але не тільки в цьому його особистість: в ній тече вода правди. Напоїш нею людину - вона відкриє тобі всю істину, не таючись...

-Оце так… Молодильна вода і сироватка правди, два в одному?!

-У неї ще багато переваг, але про них дізнаєшся пізніше. Зараз я дала тобі пораду, як істину знайти. Скористайся нею на благо.

-Так-так, дякую! Я дуже вдячна. Жаль тільки не прихопила кухоль.

-Винести воду в посудині з Поляни ти не зможеш. Інакше її магія швидко випаровуються.

-А як тоді? - заперечила Стьопка, - сюди ж кликати чужих неможна.

-Правильно, нікого сюди не пускай! А як напоїти, сама придумай, - і підморгнула Стьопці.

-Добре...

-Я можу прийти до тебе ще двічі до весілля, щоб допомогти порадою. Поклич… - сказала і розчинилася в повітрі.

«Обмірковуй справи і в далечінь заглядай,

обмірковуй справи, але не зволікай»

Степанія прокинулася, сіла посеред Поляни і замислилась. «Чим далі, тим більше подробиць. Вже й богиня нарисувалася, допомогу пропонує, на кого ще чекати? У наречених - чотири стихійники, решта взагалі не зрозуміло хто, але точно, не прості люди. Цікаво, а хто сусід? Мабуть, тільки Грізний до цього «женіхівського кубла» випадково потрапив. І втік... Швиденько забув, як кричав, що не віддасть нікому, Амазонкою називав. Варто було налякати, так він і драминув. Ха-ха!» - гірко посміхнулася своїм думам.