Новорічна казка

Далеко-далеко, у найбільш небезпечних і непрохідних болотах, жила-була найстаріша пані баба-Яга. Ось сидить вона у своїй хатинці на курячих ніжках, мішає щось у відьомському казані й тяжко зітхає. Сумно їй й самотньо, нічого не тішить, усе набридло. Хочеться такого, чого ще ніколи не робила, але ось чого - і сама не знає.
Почула вона вдалині ворона-казкаря, як він на всю округу новини якісь розповідає, стрепенулася Яга і вискочила на ґанок.
Ворон якраз поруч із хатинкою пролітав.
- А ну, птах балакун, іди-но сюди!
Ворон не очікував від пані Яги такої підстави, перелякала вона його до гикавки. Він каменем звалився до неї на ґанок.
- Ік... ба ік... ба Яга...
- Та знаю, що я баба Яга. Ти мені інше розкажи, що ти там на всю округу розказував? - Поки ворон до тями приходив, Яга кулею збігала по водичку, кухоль ворону під дзьоб підсунула.
Ворон подивився з побоюванням, але робити було нічого, злити Ягу подібно до смерті. Взяв і пригубив.
- Та що розповідати? Усе, як завжди. Скоро буде Новий рік у королівстві, святкування, у замку бал. Король синові наречену вибирати буде.
Пані Яга мало не підстрибувала, хочу, хочу, хочу плескала в долоні. Як вона могла забути, що скоро Новий рік!
Засобиралася пані Яга, заметушилася, голосячи. Скільки справ треба встигнути зробити, а вона навіть і не почала готуватися! Ворон навіть розгубився, такою її ніхто не бачив. Хотів по-тихому піти, але на жаль, пані Яга помітила.

- Зачекай, не поспішай, солоднький.  Від тепер твоїм завданням є лише я одна! - І всміхнулася усмішкою, від якої кров у жилах холоне. Ворон був кмітливим птахом. Зрозумів, що в казан не хоче потрапити, ось, ну ніяк.
- Чим можу допомогти, красуне?
- Умієш, коли захочеш, бути хорошим, але мені дещо інше від тебе треба. Хочу свято зробити у себе на болотах, та таке, щоб усе королівство довго згадувало!
Ворон навіть водичкою поперхнувся, так захлинувся, що кінці свої ледь богу не віддав. Пані Яга старанно чи допомагала, а може добивала, так і не зрозумів.
Відкашлявся ворон, та запитує:
- А що хоч відзначати будемо?
- Як що? Новий рік! А то скільки на болотах живу, а все забуваю про це свято.
- А від мене чого хочеш?
- Як чого, розкажи, як що має бути? А я спробую дістати! - говорила пані Яга, потираючи руки.
- Навіть не знаю з чого почати... Ось, на Новий рік потрібно будинок святково прикрасити. Ще потрібна ялинка, її нарядити гарно, під неї покласти подарунки. - дивиться й бачить як хатинка аж завмерла, прислухаючись.
- Накрити стіл для сім'ї та друзів, старий рік проводити, а новий зустріти під бій сурмових годинників, бажання потрібно загадати. Ну й усе.
- Так, - задумливо чухаючи потилицю, сказала пані Яга, - роботи й справді багато, але нічого, зате буде весело! Ти, любий, лети, та друзів збирай, а я все інше зроблю!

Сіла пані Яга, думати, планувати, що як робити. Пішла вся в роботу.

Ворон влетів через пару днів, щоб подивитися, що ж пані Яга надумала. Від побаченого йому стало дуже зле, ледь у болоті не втопився.
Побачила ворона пані Яга, зраділа, стоїть на ґанку, все сяє від горості за свою роботу. Та й почала вона розповідати, що їй коштувало все це добро на болота принести.
Уявіть картину, безкрайне болото, посередині стоїть велетенська ялинка, від самого короля. Він сам її віддав після того, як вона в гості нагрянула й пообіцяла позбавити його мужності на кілька років. А як же король без неї? Ніяк!
Все, що вона хотіла, король їй особисто на болота доставив, встановив і прикрасив. Пані наливнку на ґанку попивала і не могла не натішитися, який король у неї добрий.
Махнула рукою на свою хатинку, та почала її, рідненьку, нахвалити. Поки вона в гості літала, хатинка сама себе прикрасила. Чого тільки вона на себе не одягла, й мухоморчики, з пташок намисто, та й все, до чого її ніжки могли дотягнутися. Краса! Тільки ворону від такої краси стало ще гірше, він же пташка, серце слабке.
- Знаєш, пані Яга, ти все передбачила, але чогось усе одно не вистачає, - сказав свою думку ворон.
Пані Яга засмутилася:
І чого не вистачає? - Подивилася на ворона сердито.
- Знаєш, я ж про диво Новорічне зовсім забув!
- І що це за диво таке?
- На Новий рік завжди має воно бути, диво казкове на свято.
Замислилася знову пані Яга, де це диво таке шукати, нічого в голову не приходить. Вирішила з народом порадитися.
Каже ворону:
- Ось тобі друге завдання. Облетиш околиці й розповіси, що пані Яга за новорічне диво готова будь-яке бажання виконати. Той хто це диво подарує мені, того й нагороджу!
Ворон здивувався, але сперечатися не посмів. Полетів бажання  Яги виконувати. Як почув народ казковий про нагороду за новорічне диво, стало на болотах у пані Яги веселіше. Що тільки казковий народ не вигадував, щоб стареньку потішити, і фокуси показував, і казки розповідав, і подарунки дарував, і жити просився. Дивували пані Ягу щодня. Не знала стара, що з цим добром робити, й яке диво має в неї бути.
Проте одного разу за кілька годин до Нового року, коли все королівство проводжало старий Новий рік, на болото до баби Яги блукала маленька дівчинка, рочки три-чотири. Брудна, обірвана вона потрапила в драговину, болото повільно її намагалося проковтнути. Дівчинка так втомилася, що й не пручалася. Ворон, який став частим гостем, помітив її, коли летів до пані Яги, злякався й полетів шукати допомогу. На всю округу кричав, але всі святкували, ніхто не відгукнувся. Долетів до баби, почав голосити, а вона святкує, гостей багато, але ворон від неї не полишав:

- Рідна, рідненька допоможи, тільки ти можеш, ніхто на допомогу не прийшов, лише ти остання надія!
- Та що трапилося! Що кричиш, час мій витрачаєш, скоро мені бажання загадувати потрібно буде!
- Немає часу на твоє бажання, помре ж, крихітка зовсім мала!
- Показуй, але дивись, якщо задарма з-за столу витягнув, не шукай пощади!
І засобиралася, на мітлу сіла, та полетіла. Летить  Яга, бачить - і справді крихітна дівчинка гине. Мовчить, нікого не кличе, її трясовина вже засмоктала по плечі.
Дівчинка просто чекає. Шкода стало бабі дівчинку, себе в дитинстві згадала, такою ж упертою була. Витягнула вона її з болота, та додому відвезла, весь народ розігнала, хто в гості прийшов. Дівчинку вимила, нагодувала, біля печі влаштувала. А дівча все мовчить. Не плаче, не скаржиться, не благає. Усе дівчинка її в дитинстві нагадувала, адже баба Яга за стільки століть і забула, якою вона в дитинстві була, що їй подобалося, що любила. Дивиться вона на дівчинку і бачить себе. А дівчинка своїми велетенськими блакитними очима, тільки на Ягу дивиться. Що тільки  Яга не робила - і пісні співала, і казки розповідала, щоб малятко розвеселити. Але нічого в неї не виходило. Ось уже почали бити куранти, пані Язі так захотілося почути голосок дівчинки, що вона й загадала бажання, від щирого серця.
Тут на ґанок завітали гості пані Ягу вітати, пішла вона двері відчиняти, взялася тільки за ручку, як відчула, що маленькі ручки обхопили її за спідницю ззаду.