Пані Ву

Вона зупинилась біля ошатних дверей, прикрашених золотими китайськими ієрогліфами на червоними драконами.

«Кабінет мануальної терапії, голковколювання.

Китайські практики пані Ву»

Вона невпевнено постукала у двері. Сертифікат на безкоштовну процедуру «Очистка чакри. Комплекс» завбачливо тримала в руці. Вона вперше у такому місці. Усі процедури краси їй робили в елітних салонах, а тут кабінет у торговому центрі, на цоколі, де десятки інших дверей із різними табличками – від кабінету юриста до кабінету проктолога. Якось не надто елітно, але її подруги переконували, що пані Ву просто чарівниця у голковколюванні, знятті напруги з шийних хребців, і чакри чистить і ритуали проводить різні. Магічне омолодження за копійки.

Торкнулась пучками пальців шкіри обличчя. Тридцять на носі. Вона затримала руку над дверною ручкою у вигляді голови дракона. На мить — лише на мить — майнула думка піти. Дурниці. Вона ж не якась там провінційна дурепа, щоб вірити в «чакри». Але якщо це працює?..

Ярослав.

Його ім’я, як завжди, відгукнулося теплом і глухим роздратуванням водночас.

Скільки ще чекати? Скільки ще він буде “майже готовий” піти від своєї дружини? Іноземки. З її ідеальним життям, дітьми, будинком…
Вона відчула, як щось гостре ворухнулося у нутрі. Ні, вона так легко не здасться, як буде потрібно — піде до його будинку, розповість усе його дружині.

«Я вагітна від твого чоловіка. Ми кохаємо один одного. А ти...» повертайся у свою Монголію, стерво. Кутики її губ задоволено полізли догори. «Не віддам! Все її буде моїм!»

Вона рішуче постукала.

Двері прочинились і маленька азіатка в червоному халаті, стара і зморшкувата, як стара картопля; з темними, надто уважними очима. Жестом запросила до кабінету.

— Добрий день…

— Скидати одіж, та лягати на стіл.— промовила пані Ву тонким владним голосом, без церемоній та вітань, висмикнула з її рук подарунковий сертифікат, вказала пальцем на дерев’яну ширму.

Червоний кабінет наповнений пахощами був прикрашений китайськими ліхтариками, пучками трав, лампадками. Посеред вузького приміщення знаходився масажний стіл, обабіч стелажі із різними баночками, скляночками, книгами, сувоями, пузатим Хотеєм та іншими атрибутами традиційної азійської культури.

І поки вона знімала плащ, далі блузу, та розстібала джинси, маленька азіатка запалювала пахучі трави та свічки, тоді у широку глиняну миску наливала олії із різних скляних сулій.

—Лягати на живіт. Тримати руки при тілі. — її смішна вимова додавала колориту дійству. —Хотіти музика?

Дівчина кивнула і за мить кабінет наповнився спокійними звуками традиційного ерху. Пані Ву повільно лила теплу олію на спину, міцними руками робила масаж, далі різними скребками та валиками терла її шкіру, виминала як тісто. Холодні пальці впинались у хребет, залазили між ребра. Млость охоплювала від голови до п’ят.

— Подобатися? — рипіла стара своїм наказовим тоном, запустила тонкі пальці у її волосся, масажувала голову.

Вона задоволено застогнала. Такого розслаблення її тіло давно не відчувало. В думках виринали якісь кольорові марева, наче вона біжить по квітковому полю, поруч паслися коні із кольоровими гривами, тіло ніби невагоме плило поміж хмар, кольори були такими насиченими, такими живими.

— Колоти голочки. Не боятися. Розслабитися.

Стара ніжно вводила голки під шкіру від чого дівчина відчула секундне збудження, наче оргазмом. Вона знову застогнала. У голові дзвеніли десятки китайських дзвіночків. Вона більше не відчувала зовнішнього світу, лише крізь марево долинав тонкий власний голос пані Ву:

— Подобатися?

Кожна клітина її тіла здавалось була щаслива від доторку чарівних рук пані Ву; мурашки бігали попід шкірою, у її волоссі повзали кольорові вужі, птахи вили гнізда у пасмах, по лінії хребта проростали квіти, над якими дзижчали бджоли. Її свідомість втрачала зв'язок з реальністю.

— ...Моя дочка така красуня… — пані Ву, здається, розповідала про свою сім’ю та їй була не цікава та балачка, вона відчувала блаженство та насолоду; намагалась «шикнути» аби стара Ву припинила говорити і дозволила їй насолоджуватись дзижчанням джмелів та співом птахів у своїй голові.

— …Погана, погана дівка. Безсоромна… — голос пані Ву тепер звучав інакше. Ближче, усередині її нутра, у її вухах. Вона наморщила лоба, голова була настільки важкою, що не змогла її підняти із масажного столу бодай на міліметр. — ...Моя дочка красуня... Що він у тобі знаходити? Ярослав не бути з тобою... Курво...

— Що ви сказали? — спантеличено запитала дівчина, та губи не ворушились. Вона закричала. — Що ви сказали?

Але не пролунало жодного звуку.

Марево здригнулося. Поле із квітами та джмелями зненацька зникло.

Запахи вулиці, сигнали автомобілів, сухий присмак пилюки на губах.

Що відбувається?

Вона відчувала, як ноги її вистукують підборами по мармуровій підлозі, як обтискають  джинси у стегнах, вагу сумочки у руках. Марево було настільки реальним — звуки вулиці, які переходили у клацання пальців по клавіатурах, запах шкіряних меблів та аромат лілій на рецепції. Вона знала це місце.

Це не насправді.

Але ж вона лежить на столі, де пані Ву чистить її карму.

Лежить?

— Мені потрібен Ярослав Марків, — почула вона свій голос наче із далеку. Намагалась розплющити очі, але не змогла, намагалась оволодіти собою, але тіло не слухалось її. — Повідомте, що прийшла його... майбутня дружина.