Пані відьма отримує спадок

Глава 8.1

— Ну, давай! — Фелікс сидів на стільці навпроти мене, поставивши передні лапи на стільницю.

Я ж повільно жувала несолену картоплю і зі скептицизмом дивилася на свічку, яку кіт змусив поставити мене перед собою.

— Що давати? — уточнила я, прожовуючи. — Що значить, я маю прикликати полум’я? Феліксе, максимум, як я могла б прикликати полум’я, це якби у мене запальничка була чи сірники.

— Просто уяви, як запалюється полум’я, тут нічого складного, — фамільяр зняв лапи зі стільниці і повернувся на стілець. — Це найпростіше, що може відьма — керувати стихіями.

— Найпростіше? — я кинула погляд на нього поверх свічки. — Може, тоді не з полум’я починати будемо? Що ще я там, по-твоєму, маю вміти робити?

— Рухати предмети, — повідомив мені кіт. — Якщо говоримо про стихію повітря.

— Ага, то я полтергейст, правильно? — прочавкала я, намагаючись прожувати суху картоплю. Вчора вона мені здавалася смачнішою. А сьогодні я навіть розуміла, чому Фелікс її виплюнув.

— Ладо, ти відьма, сто бліх тобі на голову! — завив кіт, знову повертаючи лапи на стільницю. — Давай! Підпалюй! Це найпростіше! Те, що не потребує додаткових зусиль!

Я знову відкусила шматок картоплі і втупилася у свічку.

— Як я можу уявити те, у що не вірю? — пробурмотіла я, суплячи брови і намагаючись ще сильніше уявити. Та попри все моя уява давала широку таку тріщину.

— Гаразд, — Фелікс зітхнув, — а що ти можеш уявити?

— Ну-у-у, — я дожувала картоплину і потрусила руки над глиняною тарілкою, в якій лишилося ще кілька шматочків на вечерю, — напевно, пересування предметів то простіше, ні?

— То пересувай! — мені здалося, що Фелікс намагався лапами змахнути. — Пересунь цю свічку правіше.

Я підперла кулаками підборіддя і втупилася у свічку. Подумки поштовхала її, та та, звісно ж, лишилася на місці.

— Ні, ну, так-то я приблизно зрозуміла, чого ти від мене хочеш, — зітхнула я, встаючи з-за столу.

— А ти це куди?! — фамільяр аж підстрибнув на стільці, який під ним захитався з такою силою, що ще хоча б трохи, і точно б розвалився.

— Як куди, — я розвела руками, — прибирати далі. Я в цьому свинарнику жити не хочу. А там може і потестую магію.

Судячи з морди кота, він не дуже був задоволений моїм рішенням. Та що вже робити, коли магія у порівнянні з безладом тут стояла на другому місці. А то і на третьому.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше