— А це так легко прийняти? — спробувала віджартуватися я.
Та кіт не вгавав:
— Ну тобто те, що з тобою говорить кіт, ти прийняти змогла. Те, що не повернешся додому — теж.
— Не подобається мені це слово, добре? — я надто різко повернулася до кота. — От не подобається і все тут. Можеш це зрозуміти?
— Ні, не можу, — Фелікс вдарив хвостом по ковдрі. — Поясни.
— Та дражнили мене відьмою в дитинстві! — випалила я, закотивши очі. — Через волосся. І дружити зі мною не хотіли. Тому… ну, ні!
Фелікс тихо гмикнув, повільно піднявся на лапи:
— І ти їм усім на зло тепер від магії відмовлятися будеш? Ну-ну, дуже дорослий вчинок, Ладо.
Я закотила очі, похитавши головою, і підхопила ковдри, скидаючи з них Фелікса. Кіт граційно зістрибнув на ґанок, щось невдоволено пробурмотів, а я приладила своє тимчасове ліжко на поруччя. Хай ще провітриться, бо навряд чи до ночі я щось вигадаю зі справжнім ліжком. А поки…
Видихнувши, я потягнула на себе двері, знову потрапляючи у найбрудніший будинок у своєму житті.
— Якщо магія так може все спростити, — пробурмотіла я, оцінюючи поглядом масштаб роботи у одній тільки вітальні, — що ж попередня відьма так все запустила.
— Бо сила її не слухалася, — Фелікс зупинився біля моїх ніг і сів біля поріжка. Звів на мене погляд і продовжив. — Десять років не слухалася, шукала нову відьму для себе. І ніхто з тих, хто приходив до моєї пані, не був гідний її сили. А тепер та, хто зміг її витримати, вертить носом!
Я насупилася, а Фелікс, не сказавши більше ані слова, поплентався усередину. Перепитувати я не наважилася, все ж відчувалося, що тема йому не надто приємна. Сам якось розповість, а мені зараз…
Я перевела погляд на вітальню і зітхнула. Ситуація виглядала катастрофічно, та все ж, всім відомо, що вихід є завжди. А значить, час братися до роботи!
Закотивши рукава сорочки, знайшла поглядом те, що ще вчора привернуло мою увагу. Велика мітла з міцним товстим держаком — вона-то мені зараз і допоможе.
Підхоплюючи з підлоги то глиняну чашку, то жмут мотузки, рушила у бік, де стояла мітла. Підхопила її, склавши всі розкидані по підлозі речі на крісло, і гмикнула від здивування. Мітла виявилася легшою, ніж здавалося на перший погляд.
— Кудись летіти плануєш? — почулося з підвіконня.
Я обернулася до Фелікса, який згорнувся там у великий клубок і зараз спостерігав за мною одним оком.
— М? — я кашлянула від пилу, який піднявся, коли я провела мітлою по підлозі.
— Мітла тобі нащо, Ладо? — повторив Фелікс.
— Як нащо, — я почала замітати з дальнього кута, плануючи вимітати все зайве просто на ґанок. — Починаю прибирання, ти ж відмовився допомагати… — Я запнулася і насупилася, після чого обережно додала: — Ні-ні-ні! Тільки не кажи, що у вас тут на мітлах літати можна!
— Ну тоді не скажу, — пирхнув він і влігся зручніше, поклавши голову на лапи.
Я повільно перевела погляд на мітлу, яка, як на мене, була просто трохи застарілим способом прибирання, потім на кота, потім знову на мітлу.
І відмахнувшись від усіх зайвих думок, знову змахнула нею, повертаючись до прибирання. Чхала, кашляла та вимітала то сухе листя, то якісь кісточки і гілочки. Фелікс мовчав, тільки кілька разів зиркав у мій бік, коли я проходила повз нього, здіймаючи чергову хвилю пилу.
Коли все дрібне сміття переїхало на вулицю, я відшукала у комоді кілька речей, які цілком можна було назвати ганчірками. Натягала води і, важко видихнувши, почала мити підлогу. На перші ж гроші, які зароблю у цьому світі, куплю швабру. Це рішення я ухвалила, коли частина біля каміна була вимита, а поперек благав вивернути його в інший бік.
Я послухалася тіла, і перед тим, як повернутися до підлоги, іншою вологою ганчіркою пройшлася по поверхнях і меблях, збираючи пил та павутину.
Руки теж вже трусилися, і я з запізненням усвідомила, що це не стільки через навантаження, скільки через те, що сонце вже майже в зеніті, а я нічого не їла! Халепа! Треба було собі хоча б картоплину зі вчора лишити. І чого це я не подумала про себе майбутню у минулому?