Глава 4.4

— Різних, — буркнув кіт і відвернувся. — А з приводу їжі… отам можеш щось пошукати. — Він кивнув у бік однієї з шаф, що виднілися у вітальні з коридору, в який я крок тільки зробила повз кота. — Та і спальню ти вже бачила, чого питаєш?

Я тільки здригнулася. Бачити-то я бачила. І брудну постіль, і продавлений матрас, а що там під ліжком відбувається, я навіть уявляти не хотіла. Спати на такому — точно ні. Принаймні, поки я все до ладу не приведу.

З цими думками я і дісталася до тієї шафи, на яку вказував кіт. Відчинила і, закусивши губу, вдивилася у вміст поличок.

Якісь глиняні горщики, кілька мішків і кошик. У кошику я знайшла картоплю, кілька цибулин і щось схоже на буряк. Картопля була зморшкувата, та ще навіть не проросла. Інші овочі поки відклала убік, краще не ризикувати надто сильно.

— Воду де брати? — я обернулася до кота, який уже влігся на підвіконні.

— Якщо трохи далі зайти у сад, за душем, там є колодязь, — відповів він, не розплющуючи очей.

Підхопивши пустий глечик і здувши з нього пилюку, я поквапилася до дверей. Колодязь і дійсно знайшовся там, де сказав Фелікс. Такий гарний кам’яний колодязь, навіть не вкритий мохом, з металевим колесом, яке треба було крутити, щоб спустити чи підняти відро на товстому металевому ланцюгу.

Ну, з цим я маю впоратися.

Відра вистачило на те, щоб обмити посуд і щоб наповнити глечик.

Проблеми почалися, коли я повернулася назад і почала роздивлятися камін, в якому висів великий пустий і чорний від гару казан. Чистити його зараз у мене не було ані сил, ані бажання. Та і не проблема це, мені лише картоплю зварити, я навіть чистити її не буду.

А от з дровами для розпалювання вогнища сталася біда. У полінниці поряд я знайшла два хлипкі цурпалки. Ні, може, їх і вистачить на те, щоб зварити картоплю, але… як вогонь добувати?

З собою у мене не було ані сірників, ані запальнички. Погану звичку, задля якої вони могли мені знадобитися я кинула кілька років тому, через що дуже собою пишалася. Але тепер…

— Котику, а як мені вогонь тут увімкнути? — я повернулася до Фелікса, який дрімав і тільки вухом повів на моє запитання.

— Ти ж відьма, Ладо, — ліниво пробурмотів він. — Магією.

— Якою ще магією? — я вже починала закипати від того, наскільки він легковажно записав мене у магічні створіння. — Допоможи мені. Я не знаю жодних заклинань!

Важко зітхнувши, Фелікс розплющив одне око і покосився на мене. Дерев’яна палиця у правій руці різко спалахнула на протилежному кінці.

Вискнувши, я кинула її під казан. І злякано озирнулася до фамільяра.

— Ти що… робиш? — видихнула я, закидаючи і другу у камін.

— Ну ти ж просила допомогти, — пробурмотів він, знову вмощуючись і навіть морду лапою накрив.

А я спочатку відновила подих, відганяючи переляк. Після чого вирішила, що потім знайду чим йому відповісти. Вилила воду у казан, кинула туди картоплю. Сіль не знайшла. Та і не важливо, головне зараз просто шлунок набити.

Чекати поки вода скипить довелося не дуже довго, попри товсті стінки казану.

Картоплю на готовність пробувала довгим ножем, який знайшла у шафці і збігала до колодязя, щоб помити. І ледве дочекалася миті, коли лезо почало м’яко проходити крізь бульби. Витягнути її було ще тою задачею. П’ять картоплин нарешті опинилися у мисці, яку я кілька хвилин тому тільки знайшла і знову збігала до колодязя, щоб помити.

— Будеш? — поцікавилася я, підходячи до підвіконня і обираючи його на сьогодні своїм столом, як найчистішу поверхню.

Фелікс тільки ліниво підняв голову і спостерігав за тим, як я очищую картоплину від шкірки, обпалюючи пальці.

— Ти впевнена, що це їстівне? — поцікавився він, змушуючи мене засумніватися.

— Ну, от на тобі і перевіримо, — пробурмотіла я, поклавши картоплину поряд із котом, після чого потягнулася за іншою, щоб почистити вже для себе.

Ти диви на нього! Буде оце мені характер свій показувати. У мене він, може, теж є!

Кіт нахилився до картоплі, яка парувала. Чхнув, після чого відкрив пащу і відкусив добру половину картоплини. Пожував, хекнув і виплюнув на підвіконня.

— Гидота яка!

— Ну не знаю, — прочавкала я, вдихаючи багато повітря разом з гарячим шматочком. — Ну так, без солі і масла. Але їсти можна. Балувана ж ти морда, Феліксе!