Розділ 1

Сукня для живої

– Дякую, тільки в лопатках тісно, - я обома руками тримала корсет на грудях, схиливши голову й перевіряючи, як ліг поділ.

Холодні пальці на спині саме відпустили металевий бігунок. Рух був упевненим і замок плавно піднявся знизу догори, зубці зійшлися на потилиці.

– Єво, ви вже вдяглися? - гукнула консультантка з-за щільної штори. - Покличте, коли треба допомогти з замком.

Я підняла очі на дзеркало. За спиною височіла сіра стіна. На пуфі лежали зняті джинси, на підлозі стояла моя розкрита сумка.

У кабінці не було нікого. Я повільно завела руку назад. Пальці натрапили на замок: блискавка була затягнута до самого верху, а маленький гачок акуратно застебнутий на петлю

– Ви заходили сюди? - крикнула я, відчуваючи холод між лопатками.

– Ні, я біля каси рахунки друкую, - відгукнулася дівчина.

Я смикнула край штори. Металеве кільце з тріском зіскочило з труби й покотилося паркетом..

Консультантка стояла за високою стійкою за кілька метрів від кабінки. Тримала пластиковий термінал. Поруч стояв темноволосий чоловік у розстебнутій на комірі сорочці й розгортав креслення на планшеті. Обоє підняли голови на звук.

– Хто ще є в залі? - запитала я, не відпускаючи краю штори.

– З відвідувачів тільки ви, - дівчина розгублено моргнула.

– Хто щойно застебнув мені сукню?

Дівчина переглянулася з чоловіком.

– Може, самі якось потягнули?

– Мені тримали тканину руками.

Чоловік вимкнув екран планшета й поклав його на стійку.

– Дозволите зайти? - він кивнув на примірочну.

Я відступила вбік, упершись плечем у раму дзеркала.

Він переступив поріг кабінки. Оглянув стики дзеркала з гіпсокартоном, провів долонею по кутах, перевірив стики плінтуса.

– За цією стіною вулиця, - спокійно сказав він, обертаючись. - Інших дверей або люків тут немає.

– Я не питала про плани приміщення, - відрізала я, відчуваючи, як під тонким білим атласом холоне тіло.

– Ви запитали, хто тут був, - він навіть не підвищив голосу. - Я перевірив фізичну можливість увійти. Її немає.

– Родіон оглядає стан опор перед ремонтом,- втрутилася консультантка, підійшовши ближче. - Ми просили його прийти після дванадцятої…

– Зараз дванадцята десять, - кинув він, дивлячись на наручний годинник.

Мене дратував його спокій. Дратувало те, що він стояв поруч і шукав логіку там, де шкіра досі пам'ятала чужий дотик.

– Розстебніть мені це, - сказала я консультантці. - Негайно.

– Звісно, - дівчина поспішно зайшла мені за спину.

Замок пішов униз. Я скинула сукню, влізла у власні джинси й светр, так і не наважившись засунути штору до кінця. Банкетка в кутку виглядала абсолютно нормальною, але підходити до неї було неприємно. Чохол для сукні лежав на столику.

На екрані телефону висвітилося два пропущені виклики від бабусі та повідомлення від Максима. «Кохана, ти вже вибрала? Заїхати за тобою?»

Я набрала. «Тут коїться якась чортівня». Потім стерла кожну літеру. Що я мала сказати? Що за три дні до розпису в мене галюцинації? Максим зараз на нараді, вирішує питання з постачальниками. Він обійме мене, поцілує й спокійним голосом пояснить, що я перевтомилася перед святом. Максим завжди знаходив заспокійливі слова.

Я натиснула кнопку виклику бабусі. Вона взяла слухавку миттєво.

– Забирай речі й виходь, - пролунало в динаміку замість привітання.

– Бабусю, припини, - я вийшла в зал. - Ти навіть не запитала, чи підійшла мені сукня.

– Мені байдуже на сукню, - її голос звучав глухо. - Їдь додому.

– Я доросла жінка, - я вчепилася вільною рукою в ремінець сумки. - Ми подали заяву місяць тому. Я маю право вийти заміж і перестати труситися над кожним твоїм забобоном. Я маю право на нормальне життя.

– Твоя мати теж так говорила, - обрубала Ганна. - І Дарина кричала мені те саме. Де вони тепер.

Усередині закипіла лють. Згадка про сестру вивернула все живе, але бабуся знову виставляла її смерть як аргумент.

– Не смій чіпати Дарину, - сказала я сухо. - Її вбила ожеледиця на трасі, а не шлюбний штамп. Я не дозволю тобі шантажувати мене трунами.

Я завершила виклик. Кинула телефон у сумку, підійшла до крісел біля вікна. Консультантка оформлювала гарантійний чек біля стійки, Родіон перевіряв вимикачі в дальньому кутку залу.

– Не сідайте спиною до примірочної, - пролунало праворуч.

Я здригнулася від несподіваного звуку.