5

Здатися за перших ознак відмови — це  значно безпечніше, ніж ризикнути ще раз.  Значно простіше відмовитися від усього самому. Тоді не буде не критики, не сміху, ні догани. І наче все спокійно та добре. А, ні. А все одно щось таке свербить у душі. Може про це ніхто, і не узнає. Так, звісно не узнає, та ми самі відступивши один раз, потім будемо роботи це ще і ще.

Я іноді теж такий сором'язливий. Мені здається, як раз спробував, то й все. Ну не вийшло, то й не вийшло. Навіщо марнувати свій час. А може треба пробувати ще та й ще. Хто зна? Відповіді лише дві. Або намагатися ломитися в ті самі двері, або шукати інше...

Є в мене одна знайома. її звуть Таня. Таня вона психолог. Звернувся я до неї зі своєю проблемою. 
Я розказав їй про всю свою ситуацію. Мені хотілося почути пораду досвідченого спеціаліста, що мені робити з цим і  як далі жити.
Бо я розумів, що якщо далі буду лякатися, то нічого гарного з цього не вийде.

- Вона така класна! Вона мені дуже подобається, —  почав розповідати я своїй подрузі. - Але я боюсь не те, що до неї підійти. Я боюсь на неї подивитися. От що мені робити, Таня?

- Все досить просто. Тобі треба познайомитися з нею. Шукай будь-який привід. Але якщо ти не познайомишся, не перебореш свій страх, то далі буде ще поганіше. Треба діяти. Якщо ти сам не зробиш перший крок, за тебе його ніхто не зробить.

Вона ще багато чого мене розповіла та порадила з цього його приводу. Дуже допомогла мені ця бесіда. Вирішив діяти будь-яким способом. Що щоб там не було і яку б відповідь я не почув від Мирослави. В першу чергу треба було придумати якийсь план. План моїх дій. Я дуже хотів з нею познайомитися та не міг просто так взяти до неї підійти. Я був на 100% впевнений, що якісь банальні речі на неї не діють. Така вона була серйозна. Видно, що дуже розумна та дуже впевнена в собі людина.

Так. Мабуть, вже досить ходити та тільки лякатися та не зводити з неї очей. Будемо вважати, що я полководець, а Мірослава — фортеця, яку треба узяти. Але швидкий наступ тут не згодиться. Це майже нереально. Є три різних рішення. Три шляхи. Відступити та забути. Ходити та далі дивитися, та мовчати й чекати чогось невідомо чого. Або починати діяти. Особисто я людина дії. Тому хай буде, що буде. Та потім я скажу собі — я намагався. Але як не спробую, то як я зрозумію

І тоді я подумав, що я про неї знаю? Чекати після роботи? Чи коли вона йде на роботу? Це все відразу ні. Бо вона завжди поспішає і нормально з нею я ніяк не поспілкуюся. Вона ще водить дитину у школу. Та це теж варіант поганий. Але ось. Нарешті. Я зрозумів. В неї є собака невідомої мені породи. Та така сама є в мого товариша. Треба лише побачити, коли вона з нею гуляє. Потім узяти на деякий час собаку у свого товариша і тоді можливо в нас щось і вийде! Еврика. Це на мою думку був мега геніальний план! Так я вирішив і зробити!