1.

Я боюсь на неї дивитися. Я її боюсь! Не знаю навіть з чого почати. Так. Мені дуже подобається одна дівчина. Дуже давно. Мабуть, вже два роки. Вона працює в магазині поруч. Директором. Та не це не важливо. Вона мені дуже подобається. До таких ступені, що я навіть дихати боюсь, коли вона поруч. Так, я б міг просто заговорити з нею, як і з іншими дівчатами. Та мені лячно.  Ось, як сьогодні. Йду по магазину. І вона назустріч. І аж завмер на місці. Треба, мабуть, було сказати щось. Привітатися. Та ні. В мене не висточило на це сміливості. Я лише побачив її, так відразу і встав. І відвернувся. Удав, що вона мені взагалі не цікава.

А вона ще, як на зло. Встала та крутиться на всі боки прямо біля мене. Щось там перевіряє. Розкладає собі по полицях і на мене їй немає ніякого діла. Повернулися до мене спиною і все. І тільки й дивлюся, яка в неї фігура гарна. От чому б не зробити їй якогось компліменту. Ой. Ні. Я боюся!

А раніше? Хіба я був таким? Що зі мною сталося? Я сам у цього винен! Тількі я і більше ніхто! От були ж часи. Підійти до будь-якої дівчини - це для мене елементарно. Всі знали про це і завжди до мене зверталися. Познайомився, щоб я з кимось. Мені завжди здавалося дивним, як це боятися підійти до дівчини. А зараз сам таким став! Боже і в кого я перетворився! Це якийсь жах! Я такій сам собі не подобаюсь. От і треба щось з цим роботи. І справи ж не тільки в пані М. І в усіх інших теж справа. І в усьому іншому до речі теж. 

Були часи. Мені зараз здається, що я якось не та виглядаю. Що вона така красива. Он в неї яка фігура! Це все в мені, мабуть, якісь то комплекси говорять та низька самооцінка.

Так, до речі. Опишу зараз цю саму пані М. Вона струнка. Вище за мене. Не знаю, яка на зріст.  Можливо 170 - 175 см. Вага - не більше ніж 55. Така вона акуратно. Підтягнута. Гарно завжди одягнена. Зачіска коротко. Стрижка. Он здається ще й по фарбувалася нещодавно.

І я. Думаю про себе. Що в мене і зачіска не така. Треба піти та зробити зачіску. І одягнений я може не так,  як вона. От і маю. Мені здається, що вона на мене і дивитися не схоче. Не те, що зі мною заговорити.

Ходжу. Дивлюся. Так. Іноді. І то відразу удаю, що вона мені не цікава. Що я так, за чимось наче зайшов. А насправді дуже хочеться роздивитися її краще. Які в неї очі. Губи які. Бо я знаю, що вона красива. Красива та молода. На вигляд років двадцять вісім. Десь приблизно так.

Що робити я не знаю. Пам'ятаю, як раніше. А. Ні. Стоп. Про зараз. Про свої усі страхи та комплекси. Мені здається, що я проти неї маю поганий вигляд. Що вона така красива, а я ні. Що вона гарно одягнена. Що в неї зачіска. О. Цікаво, як від неї пахне. Бо ніколи не наважився так близько до неї підійти, щоб відчути її запах. Я їй в очі боюся дивитися, що вже далі казати!

Вона - красива! І здається мені чомусь, що в нас багато спільного. О! Ще. Забув. Вона носить окуляри. Мабуть, в неї з зором щось не так. Здається, що вона гарна людина. Та я цього не знаю. Я боюся з нею привітатися. Не те, що усе інше. Мені здається, що вона і не подивитися у мій бік.

Ось такі в мене думки й страхи. Це дійсно проблема і що з цим робити я не знаю. Є думки, що взагалі може краще її не бачити. Не ходити там де вона працює і це вихід? Та насправді це не вихід, а ще більший тупик. Бо, як не буде її, буде хтось інший. Ні пані М, а, наприклад пані Т чи А, чи ще якась там літера.

Справа не саме в ній. Ні в цій дівчині. Все в мені. В чому сенс мого страху? Моїх оцих комплексів. Я бачу гарно одягнених дівчат і відразу починаю думати, що зі мною щось не так. Ось у дівчини кросівки за 5000 гривень. А в мене, наприклад за 1000 і я починаю думати, що вона не схоче зі мною знайомитися, бо ось я, мабуть, на її погляд, бідний чи там що.

Я не знаю насправді, що вона про мене думає. І чи взагалі їй цікаво, як я взутий. Та я сам роблю з себе не зрозуміло, кого. Іще не встигнувши дати собі шанс, я відразу його відкидає. Так. Справа в пані М. Та і в інших речах теж. Я кажу собі. А пам'ятаєш часи, коли ти ходив в спортивних штанах та кедах. І в тебе була купа дівчат. Гарних. Красиво вдягнених. І я взагалі не думав про те, що поруч зі мною йде дівчина в сукні від Версаче, а я в спортивках з міського ринку. І нічого такого в цьому немає. І я їй подобаюсь і цілується вона саме зі мною, хоч від мене і не пахне Прадо чи Дживанши. То справа в іншому. В тому, що у нас десь там в середині.