1.

Я боюсь на неї дивитися. Я її боюсь! Не знаю навіть, з чого почати.

Так... Мені дуже подобається одна дівчина. Дуже давно, мабуть, уже років два. Вона працює в магазині зовсім поруч. Вона мені настільки подобається, що я навіть дихати боюся, коли вона поруч. Так, я міг би просто заговорити з нею, як і з іншими дівчатами, але мені лячно.

Ось як сьогодні: йду магазином у гарному настрої, і вона йде назустріч. Я аж завмер на місці! Треба було, мабуть, сказати їй щось, привітатися... Та де там, у мене не вистачило на це сміливості. Щойно побачив її — відразу зупинився й відвернувся. Зробив вигляд, ніби вона мені взагалі не цікава. Це ж треба?!

А вона наче спеціально: встала й крутиться на всі боки прямо біля мене. Щось там перевіряє, розкладає по полицях, і їй до мене немає жодного діла. повернулася спиною та робить свою справу. А я тільки й дивлюся, яка в неї гарна фігура. От чому б не зробити їй комплімент? Ой, ні... Я боюся!

А раніше? Хіба я був таким? Що зі мною сталося? Я сам у цьому винен — тільки я і більше ніхто! От були ж часи: підійти до будь-якої дівчини для мене було елементарно. Усі знали про це й завжди до мене зверталися, щоб я з кимось познайомився. Мені завжди здавалося дивним, як це — боятися підійти до дівчини. А зараз сам таким став! Боже, на кого я перетворився?! Це якийсь жах! Я сам собі такий не подобаюся. І з цим треба щось робити.

І справа ж не тільки в пані М (як я її називаю) — в усіх інших теж справа, як і в усьому іншому, до речі. Не розумію, чому з іншими в мене все нормально: підійшов, усміхнувся, привітався... А тут — ні, не можу. Вона мені дуже подобається. Може, через це? Коли я про неї думаю, у мене аж серце солодко завмирає. Кохаю я її, мабуть. І сам боюся собі в цьому зізнатися.

Були часи, коли це кохання мене взагалі не торкалося. Жив собі й лиха не знав. А зараз? І це все відтоді, як побачив її й зрозумів, що вона найкраща у світі.

Мені зараз здається, що я якось не так виглядаю. Що вона така красива — он яка в неї фігура! Це все в мені, мабуть, якісь комплекси говорять та низька самооцінка?

Опишу зараз цю пані М. Вона струнка, вища за мене — десь 170–175 см, вага — не більше ніж 55 кг. Така вона акуратна! Спортивна, як то кажуть, фігура. Завжди гарно вдягнена. Зачіска коротка, модна стрижка. І фарбує волосся постійно в різні кольори.

А я от сиджу й думаю про себе: і зачіска в мене не така, і вдягнений я, можливо, не так, як вона... Мені здається, що вона на мене й дивитися не схоче, не те що заговорити зі мною.

Ходжу, дивлюся на неї іноді... І одразу вдаю, ніби вона мені не цікава, що я так — за чимось зайшов. А насправді дуже хочеться роздивитися її краще: які в неї очі, які губи... Бо я знаю, що вона красива. Красива та молода — на вигляд років двадцять вісім, десь так.

Що робити — не знаю. Пам'ятаю, як було раніше... Ні, стоп, це про «зараз», про мої страхи та комплекси. Мені здається, що поруч із нею я маю поганий вигляд. Що вона така красива, а я ні. Що вона гарно вдягнена, що в неї класна зачіска... О, цікаво, як від неї пахне? Жодного разу не наважився підійти так близько, щоб відчути її аромат. Я їй в очі боюся дивитися, що вже казати про інше!

Вона красива! І чомусь мені здається, що в нас багато спільного. О, ще забув: вона носить окуляри. Мабуть, у неї із зором щось не так. Може, книжки любить читати. Здається, що вона хороша людина. Та я цього не знаю. Я боюся з нею привітатися, не те що все інше! Мені здається, вона навіть не подивиться в мій бік.

Ось такі в мене думки й страхи. Це дійсно проблема, і що з цим робити — я не знаю. Є думки, що краще взагалі її не бачити, не ходити туди, де вона працює. Та хіба це вихід? Це не вихід, а ще більший глухий кут. Бо якщо не буде її — буде хтось інший: не пані М, а, наприклад, пані Т чи А...

А може, це тільки її стосується? Бо про неї я й подумати нічого поганого не можу. Якою б вона не була, для мене ця дівчина — найкраща в цілому світі! Справа саме в ній. Вона — причина. А може, і в мені... У чому сенс мого страху? У чому причина моїх комплексів?

Я не знаю, що вона про мене думає і чи взагалі їй цікаво, як я взутий чи вдягнений. Та я сам роблю з себе невідомо кого. Ще не встигнувши дати собі шанс, я відразу його втрачаю.

Так, справа в пані М, але й у мені теж. Я кажу собі: «А пам'ятаєш часи, коли ти ходив у спортивних штанях та кросівках? І в тебе була купа дівчат — гарних, красиво вдягнених. І ти взагалі не думав про те, що поруч іде дівчина в сукні від модного дизайнера, а ти — у спортивних брюках із міського ринку. І нічого в цьому немає: ти їй подобаєшся, і цілується вона саме з тобою, хоч від тебе й не пахне дорогими парфумами».

Так, справа в іншому — у тому, що в нас десь там усередині.