Розділ 36.

Мабуть, перебування в суцільному стресі і постійна емоційна напруга підштовхнули Христину зробити те, що просив Андрій. Дівчина піддалася слабкості і потягнулася до його губ даруючи йому ледве відчутний, майже, невагомий поцілунок. Зараз вони обоє відчували в цьому потребу, саме тому поцілунок став лише поштовхом до більш рішучих дій. 

Андрій міцно притиснув Христину до себе, впиваючись її близькістю і поглиблюючи їхній божевільний поцілунок даруючи дівчині незабутні відчуття. Сьогодні вони повністю піддалися тимчасовому пориву навіть не підозрюючи, що після цього їхній зв'язок став ще міцнішим, практично нерозривним…

Часто і шумно дихаючи, Андрій згріб в свої обійми втомлене, але розслаблене тіло дівчини вкладаючи її голову собі на груди. Після вибухового феєрверку емоцій вони обоє мовчали. Слова були зайвими, адже молоді люди розуміли одне одного навіть без них.

Вони знали, що завтра на них чекає ще один складний і насичений день, тому сьогоднішня ніч була так званим розвантаженням перед заключним ривком.

Коли Христина розплющила очі зустрічаючись з ранковими променями сонця, Андрія поруч вже не було. Дівчина солодко потягнулася, а потім поволі сповзла з ліжка збираючи свій одяг, який недбало валявся на підлозі. Вчорашня ніч для них обох стала справжньою несподіванкою. Дівчина навіть на мить припустила, що Андрій навмисно прокинувся раніше, аби між ними не виникло незручностей вранці. 

Спустившись на перший поверх Христина не помітила жодних ознак руху. В будинку стояла моторошна тиша і лише незрозумілі звуки, що доносилися з вулиці свідчили про те, що дівчина не одна.

Накинувши на плечі куртку і взувши свої чобітки Христя виставила русяву голову з-за дверей натикаючись на діда, який вправно розчищав від снігу стежку, що вела до воріт. Тільки Андрія вона ніде не побачила.

— Доброго ранку! — Вигукнула Христя, змушуючи діда Лукаша підняти голову і відірватися від роботи. — Ви не бачили Андрія? Не можу його знайти, — додала дівчина помічаючи, як після її запитання старий одразу загострив свій погляд.

Відставивши лопату вбік, Лукаш поволі підійшов до Христини, стягнув з рук чорні рукавиці і схиливши голову набік відповів:

— Андрій пішов в хатину Луки. 

— Один? — Викрикнула Христя. — Без мене? Але ж ми домовлялися піти разом? — Дівчина відчула, як несамовита лють починає наповнювати її зсередини. Чому він її не розбудив? Що це за самодіяльність?

— Степан поїхав разом з ним, — зауважив дід. — Ми вирішили, що тебе не варто наражати на небезпеку. Вони чудово впораються удвох, — старий говорив впевнено, от тільки Христина відчувала, що легко їм не буде. Її мати тут, в селі, а це означає, що Андрій в небезпеці. 

— Ні, діду, ви нічого не розумієте! Я повинна була піти разом з ним! Чорт! — Дівчина на секунду забігла в будинок, щоб одягнути шапку і закутатись у теплий в'язаний шарф. Сидіти і чекати на їхнє повернення вона не планувала. 

— Ти куди зібралася? — Насупився дід спостерігаючи, як дівчина промчала повз нього, наче, ураган. 

— Я іду до них! Я відчуваю, що вони в біді! — Кинула у відповідь швидко зникаючи за високим парканом і залишаючи діда одного.

До будинку Луки вона не йшла, а мчала, наче вітер, не зважаючи: ні на лютий мороз, ні на слизьку дорогу. Серце колотилося, наче, навіженне підказуючи дівчині, що Андрій точно в біді. Звідки вона це знала, пояснити не могла. Просто відчувала і стрімголов поспішала на допомогу. 

Помітивши автомобіль Степана біля старої хатини, дівчина полегшено зітхнула. Можливо, все було не так вже й погано, як вона встигла уявити по дорозі до них. Чоловік стояв біля автомобіля і нервово стискав у руці цигарку, а помітивши Христю кинув згубу в сніг. 

— Де він? — Степан одразу зрозумів, що вона запитувала про Андрія. Він і сам вже почав хвилюватися, адже минуло близько півгодини відтоді, як хлопець зайшов у хатину.

— В будинку, — кивнув Степан додавши, — він там підозріло довго.

— Тоді чому ти не пішов разом з ним? — Випалила з докором пробираючись до входу  долаючи товстий шар снігу.

— Він сказав при будь яких обставинах чекати його тут. Стривай, я з тобою!

— Ні, Степане! Тепер тобі точно краще зачекати тут, і якщо через десять хвилин я не повернуся, можеш сміливо викликати поліцію! — Після слів дівчини Степан відчув явне занепокоєння, але вирішив дослухатися. 

Підійшовши до старий обдертих дверей Христина спочатку постукала, однак цього разу трюк не спрацював і дівчині довелося відчинити двері самотужки. 

На перший погляд їй здалося, що в будинку нікого немає і лише шосте чуття вперто нашіптувало їй пройти всередину.

Коли під її кроками рипнула підлога Христя мало не знепритомніла від страху, але коли вона повернула голову вбік її тіло й зовсім паралізувало від побаченого. Серце зупинилося, ноги вклякли, а голос взагалі кудись зник. 

В куті на ліжку дівчина побачила непритомного Андрія, над яким з косою в руках застигла її божевільна мати. Хоча ні, це чудовисько більше не було її матір'ю. Марією керувала якась потойбічна, руйнівна сила, яка зараз намагалася вбити цього хлопця.

— Не торкайся до нього! — Крикнула Христя кидаючись всім тілом на свою матір. Голос прорізався так само несподівано, як зник. Дівчина повалила жінку на підлогу міцно впиваючись пальцями в косу, яку відчайдушно намагалася вихопити в цього монстра. Вони почали боротися. Спочатку Христина мала перевагу, але Марія одним різким рухом повалила доньку на підлогу опинившись зверху і, майже, перейнявши знаряддя вбивства в свої криваві руки.