Розділ 35.

Після десятихвилинного шоку діда Лукаша, Христина розповіла йому все, що сталося з нею і Андрієм за час, коли вони були в місті. Дівчина згадала все: моторошну книгу, свою божевільну матір, а також її появу в Лозовому. Андрій, в свою чергу, розповів про смерть батька, його передсмертний лист і свій родинний зв'язок із Лозовським. Тільки діда Лукаша, здається, зовсім не здивувала ця правда. Старий від самого початку підозрював про їхній зв'язок, тільки він уявлення не мав наскільки він тісний.

Після відвертих розмов вони всі разом відвідали могилу Григорія і вшанували його пам'ять. 

Для всіх день видався складним. Христина втратила матір, але знайшла дідуся, дядька і друга, тобто Андрія. Адже за цей час вони надто сильно прив'язалися одне до одного. Хлопець навпаки, втратив батька, діда, але віднайшов себе. В нього в цьому світі не залишилося більше нікого. Крім Христини, звісно, яка стала йому дуже близькою.

Тільки відкриття таємниць на цьому не завершилося. 

Після вечері, Степан подався до своєї кімнати, а  Христину та Андрія дід Лукаш попросив залишитися. Він повинен був розповісти їм дещо важливе, але не знав з чого почати.

— Пам'ятаєте, Ніну, яка прихистила вас, коли ви вперше приїхали в Лозове? — Запитав дід уважно поглянувши на дівчину, а потім на хлопця. Христя кивнула. Звісно, вони пам'ятали цю милу жінку, яка їх нагодувала і дозволила переночувати у теплій хатині. Чому це раптом дід згадав про неї?

— Вчора її знайшли біля озера з перерізаним горлом, — від шокуючої інформації Христина прикрила свій рот рукою. Вона не могла повірити, що це правда. Як? Чому? Хто це зробив? Дід випередив її запитання. — По селі знову ширяться чутки, що Лозовський повернувся і почав вбивати жінок, але це все маячня. Ми з вами знаємо, що вбивають живі, а не мертві і, здається, в мене є підозрювана.

— Підозрювана? — В один голос запитали його гості. 

— Так, саме підозрювана. Лише одній людині була вигідна смерть Ніни і я гадаю, тепер ви теж повинні дізнатися правду, — дід зробив невелику паузу, наче, хотів перевірити, чи вони готові почути ще одну моторошну історію, і, коли Андрій впевнено кивнув, старий продовжив. 

— Пам'ятаєте тут ніч, коли Ніна приходила до мене? Це сталося якраз на наступний день після вашого приїзду. Жінка була злегка шокована твоєю, Христино, появою, — дід пильно поглянув на дівчину, яка і так перелякано втискалася в спинку дивану зовсім не розуміючи, до чого він хилить.

— Ніна боялася, що ти також пішла стопами своєї прабаби, але вона помилилася. Ти не така. Я одразу це помітив і запевнив жінку, що ви дійсно приїхали в Лозове знімати сюжети. Тільки це ще було не все. Перед тим, як Ніна наважилася до мене прийти, в її житті дещо сталося. Тобто, не зовсім у її… Перед смертю Луки Ніна бачила в селі матір Христини — Марію, здається. Так от, я гадаю, що ці події мають зв'язок. А після розповіді Андрія про смерть батька, якого останні роки доглядала саме Марія, я, майже, впевнений, що це вона.

Я довго аналізував почуту від вас інформацію і дійшов висновку, що треба з цим покінчити.  Треба заявити на неї в поліцію і це повинен зробити Андрій.

— Я? — Несподівано перепитав хлопець. Для нього вся ця історія також була цілковитим шоком.

— Ти онук Луки Лозовського, і судячи з усього, його смерть теж не була природною. Ти єдиний живий родич Луки, тому лише ти можеш вимагати відкрити справу. Я розповім про Ніну. Тільки об'єднавшись ми зможемо добитися справедливості. Але діяти треба швидко, бо тепер на черзі ми з тобою, хлопче.

Після слів діда кімната потонула в тиші. Мабуть, кожен з присутніх намагався проаналізувати слова діда і обдумати почуте. Звісно, можна було б опертися на його поважний вік і сказати, що він наплів якоїсь маячні, якби не божевілля Марії. Вчора Христя з Андрієм побачили жінку у всій красі і її стан, м'яко кажучи, не передбачав нічого доброго. Вона виглядала одержимою від ідеї помститися, або ж, це була якась страшна психічна хвороба. Важко було сказати  точно однак небезпека ніде не зникла.

— А що сказали в поліції щодо смерті Ніни? Невже навіть справу не відкрили? — Першим отямився Андрій. 

— Відкрили. Степан дізнавався. Проте знаряддя вбивства не знайшли. Кажуть, що це зробив Лозовський своєю косою, але це просто хворі нісенітниці переляканих людей. 

— Не хворі, — тихо заперечила Христина. Дід Лукаш запитально підвів свої сиві брови вгору, Андрій теж насторожився після дивних слів дівчини. — Здається, я знаю, що нам робити.

Дівчина швидко піднялася з дивану і почала нервово міряти кімнату кроками. Вона знала, де шукати знаряддя вбивства.

— Андрію, нам треба навідатися в хатину Луки. Якщо коса досі там — поїдемо одразу в поліцію. Ходімо! — В Христини, наче, друге дихання відкрилося, але Андрій так поспішати не хотів.

— Стій! Зачекай! — Хлопець схопив її за руку зупиняючи на півшляху до виходу. — Христю, вже ніч. Ти ж знаєш, що вночі туди ходити дуже небезпечно. Ми поїдемо завтра вранці і все вирішимо. Довірся мені, — на сьогодні для них і так було забагато відкриттів. Андрій хотів обдумати кожен наступний крок, адже він розумів, що залишився останнім з Лозовських. 

— А якщо завтра буде пізно? 

— Не буде, — втрутився дід Лукаш. — Сьогодні вам краще залишитися в мене, а завтра разом складемо план дій.

Христині не залишили вибору. Двоє проти однієї. Що ж, можливо, вони праві…