Розділ 33.

Андрій прокинувся першим відкриваючи свої важкі, наче, налиті свинцем повіки і, майже, не здивувався. Він знову дивним чином опинився в будинку свого покійного діда і цього разу був радий. Дівчина теж лежала поруч на ліжку проте вона ще не думала прокидатися, а будити її Андрій не наважився.

Хлопець поволі піднявся з місця ступаючи на підлогу і протираючи очі від несподіваного сну. Він не пам'ятав, яким чином тут опинився, але чомусь зрадів. Мабуть, знав, що цей будинок - безпечне місце. Аби тільки ніхто їх не закрив тут, так як було минулого разу.

Перевівши погляд на сплячу Христину в пам'яті Андрія почали випливати уривки минулої ночі. Вони знайшли Марію, яка здалася йому  дуже дивною, можна сказати, божевільною. Потім жінка несамовито верещала і наказувала йому забиратися, а далі…. Далі був вітер. Сильний та пронизливий, який несподівано і  так люто увірвався через шибку  і, зрештою, вони опинилися тут.

Лозовський… Він їх знову врятував. Мабуть. Тільки, навіщо? 

Андрій ніяк не міг зрозуміти чому він їх рятує. Дивно це все.

Христя прокинулась від пронизливого головного болю, від якого вона майже втратила відчуття реальності. Розклеївши заспані повіки дівчина не повірила своїм очам. Вони знову прокинулися в старому будинку Луки і її знову просто доконував нестерпний головний біль, від якого їй хотілося вбивати….

- Що за чортівня? Як ми тут опинилися? - потираючи чоло заворушилася Христя переводячи погляд на задуманого Андрія. - Я нічого не пам'ятаю, - важко видихаючи продовжила вона озираючись навколо.

- Мабуть, нас знову врятували, - припустив хлопець змірюючи кімнату повільними кроками.

- Врятували? Від чого? 

- Незнаю, - стенув плечима поглядаючи на сонну дівчину. - Може, від матері твоєї божевільної, а, може, від покійної відьми, яка так сильно мене ненавидить. 

В голові дівчини поступово почало прояснюватися і невдовзі вона згадала про матір, яка несла якісь нісенітниці, про батька щось плела, Григорія… Схожа, її треба лікувати, але як же вмовити хвору жінку на госпіталізацію? Вона явно не признає очевидного. Тут і до ворожки не ходи - її мати з'їхала з глузду.

- Вже ранок, - тихо відмітила Христя зазираючи у вікно. - Треба вибиратися звідси. Ми вчора так і не потрапили до діда Лукаша….

- Ти маєш рацію, - одразу погодився Андрій. - Ходімо? 

Христя мовчки кивнула і поволі піднялася з ліжка. Сьогодні вона навіть холоду не відчувала. Головний біль затьмарив всі інші її відчуття і таблетка знеболювального була б дуже доречною. Вся надія була на нещасного діда, який ще не здогадувався про приїзд  давніх гостей.

Так, як і минулого разу молоді люди були змушені вибиратися через вікно, але цього разу вони віднеслися до своєї пригоди спокійніше. Першим вистрибнув Андрій і, як справжній джентельмен подав Христі свою руку. Дівчина опершись на правицю хлопця трохи не втримала рівновагу і зачепившись чобітком за віконну раму полетіла прямо на Андрія. Два важкі тіла бухнулись на засніжену землю опинившись в горизонтальному положенні. Христі пощастило більше, бо її приземлення було дещо пом'якшене тілом Андрія, на якому вона опинилася.

- Вибач, - промовила дівчина поволі піднімаючись з усміхненого хлопця, який чомусь веселився. 

- Та нічого. Не кожен день на мене дівчата падають з неба, - намагався пожартувати Андій не відводячи від Христі очей.

- З вікна, - виправила його дівчина і зніяковіло обтягнула свою  куртку.

Хлопець теж піднявся, і обтріпавши залишки снігу мовчки рушив до автомобіля.

Як добре, що автівка вже чекала на них біля старої хати. Андрія навіть знати не хотів, яким чином вона тут опинилася. Впевнено натиснув на брелок, знімаючи автомобіль з сигналазації і швидко забрався на водійське сидіння.

Дорога до будинку діда Лукаша була доволі близькою. Залишивши автомобіль обабіч дороги, Андрій з Христею впевнено наближалися до високих металевих воріт, які відчинилися прямо перед їхніми обличчями і з двору виїхав тонований чорний автомобіль Степана.

Андрій махнув йому рукою і машина зупинилася, а згодом з неї вийшов високий  темноволосий чоловік. 

- Добрий день! - голосно привітатвся Андрій підходячи ближче до автомобіля.

Христя йшла поруч з цікавістю поглядаючи на гарно вбраного Степана. Брендові черевики, дороге чорне пальто, яке ідеально йому пасувало лише підкреслювали статус цього чоловіка, тільки його очі здалися їй вельми сумними.

- Добрий день. Несподівана зустріч, - Степан навіть не намагався приховати свого подиву. - Яким вітром у наших краях? - одразу поцікавився чоловік споглядаючи на своїх ледве знайомих гостей.

- Залишились незавершені справи, - коротко відповів Андрій помічаючи на порозі будинку сивочолу постать діда Лукаша. - А ви вже від'їжджаєте? - поцікавився заради ввічливості.

- Ні. Я їду на цвинтар. Сьогодні минуло рівно 28 років, як не стало мого брата Григорія, а я досі не можу повірити, що його немає…

При згадці цього ім'я Христина нервово сіпнулась і здається, їй стало важко дихати. Перед очима все потемніло, ноги підкосилися, добре, що Андрій був поруч і швидко підхопив її за талію.

- Христю, все добре? - зазирнув у зелені очі, струшуючи її напів живе тіло, яке більше не стояло на власних ногах.

Відповіді не було. Її повіки закрилися і дівчина провалилася в цілковиту темряву…