Розділ 32.

Після відвідин покійного діда на душі в хлопця стало ще важче. Христина трималася впевненіше, що свідчило про те, що дівчині значно краще. 

Молоді люди направились до автомобіля ступаючи по риплячому снігу, який розвінчував мертву тишу, що оповила все навколо. Знову мороз, але цього разу автівка витримає. 

Проїжджаючи повз будинок сусідки Ніни, який втонув у темряві ночі, Христина раптом сказала зупинитися. 

Спочатку Андрій не зрозумів несподіваного пориву дівчини, але коли її погляд зупинився на старому будинку її бабусі, хлопець щось запідозрив. 

У вікні було світло і це означало, що там хтось є. 

– Ти хочеш піти всередину? - підозріло поглянув Андрій на розчищену доріжку.

– Я не знаю. Мені страшно. Якби ти пішов зі мною? - її голос дійсно тремтів, тому хлопець відразу погодився.

– Ти гадаєш твоя мама там? - майже пошепки запитав він вслухаючись у пронизливу тишу. Було некомфортно. Темрява, майже поглинула село і тільки в будинку навпроти жевріло ледь видиме світло.

Дівчині було неприємно згадувати про матір, але крім неї ключів більше не мав ніхто.

– Краще хай буде вона, ніж покійна прабаба, - якось не дуже щиро посміхнулась Христина змушуючи Андрія напружитись. 

Авжеж, до зустрічі з вбивцею його предка він не підготувався. З чим там відьом зустрічають? Свята вода? Часник? Він якось не дуже вірив у цю маячню, але зараз чомусь задумався.

– Ходімо, - мовив Андрій і першим вийшов з автомобіля.

Христиною трясло і вона сама не розуміла, чого боїться. Цей будинок їй не подобався, а після всього жаху, який трапився тут і поготів.

Вони наближалися повільно, наче у фільмі уповільненої зйомки, тільки жахаючої музики не вистачало для цілісної картинки. 

Перед дверима Христина зупинилася. Глибоко вдихнула і відчинила двері, які огидно рипнули від тиску на них. Нічні гості рушили через веранду де були ще одні двері, які треба було відчинити. Тепер трясло їх обох. Вони не знали чого очікувати від тієї жінки, яку Христина вважала своєю матір'ю. І впевнені не були, що там саме вона. Проте дівчина щось відчувала. І її передчуття було тривожним, як і мертва тиша в будинку.

Андрій штовхнув двері і зайшов першим. Христина ступила за ним і завмерла за його спиною. 

Матір була тут. 

Вона сиділа за круглим дубовим столом, накритим білою скатертиною, схиливши темноволосу голову над пустою тарілкою. На  столі стояли ще дві тарілки і прибори до них, але на стільцях поруч ніхто не сидів.

Картина виглядала дивною, а матір, наче не помічала своїх гостей. 

За вікном здійнявся вітер, який посвистував крізь старі шибки, які мало не тріскали від його тиску. Христина мовчки обійшла Андрія і направилась до матері, яка перебувала зовсім в іншій реальності. 

Дівчина поволі підійшла ближче окидаючи своїм поглядом засерверований стіл на трьох персон і поклала руку на гостре плече матері.

– Мамо? - мовила Христина, наче сумнівалася, що ця жінка - її мати.

Відповіді не було. Марія сиділа в тій же позі навіть не рухаючись, що змусило хлопця підійти ближче і вхопити її за руку аби перевірити пульс. Він хотів переконатися, що жінка жива. Як тільки Андрій торкнувся до неї, вона підвела голову, відкрила  свої скляні очі і заверещала так пронизливо, що в гостей мало не тріснули барабанні перетинки. Христина відскочила назад відтягуючи хлопця за руку. Серце мало не вистрибувало з грудей, дихання не вистачало. Дівчина нервово тягнула Андрія за руку втискаючись в стіну навпроти.

Марія була жива, але її поведінка  просто до смерті налякали нічних гостей. Та й вигляд в жінки був дещо дивним. Волосся скуйовджене, погляд розсіяний, нечіткий, наче вона дивилася повз них. 

– Навіщо ви прийшли? Навіщо ти притягнула сюди цього шмаркача? - її голос звучав монотонно і не природньо, а погляд і досі був спрямований в нікуди. 

Христина розуміла, що відбувається якась чортівня, але поки не могла розібратися в чому справа. Її досі трясло, ноги не слухалися і здавалося, що дівчина зараз гепнеться прямо на підлогу.

Андрій застиг в шоці, який викликала в нього ця божевільна жінка. Ця людина була доглядальницею його батька, але зараз він бачив абсолютно іншу жінку. Зомбі, та й годі.

– Ми шукали тебе, - почала Христина не відпускаючи руки Андрія, яку стискала з неймовірною силою. Вона цього не відчувала, проте хлопець помітно напружився.

– Навіщо? - знову цей голос в порожнечу.

– Я хочу знати хто мій батько? - промовила дівчина поглянувши в скляні очі матері.

Її губи скривилися в огидній посмішці і з горла зірвався несамовитий пронизливий сміх, який остаточно підтвердив здогадки Андрія - вона таки збожеволіла. 

– Ти хочеш з ним познайомитись? - вимовила жінка і знову зайшлася диким реготом, який здавалося розносився всією вулицею. 

Вітер свистів ще гучніше і складалося враження, що зараз скло трісне і цей буревій увірветься всередину. 

– Хочу, - тихо підтвердила Христина поглядаючи на Андрія. Божевільний вигляд матері викликав в дівчини страх і тривогу, яка наростала  все з більшою силою.

– Тоді гаразд. Сьогодні вам пощастило,  він зараз тут, - вже  спокійніше промовила жінка вказуючи рукою на порожній стілець. - Знайомся - Григорій, твій батько.

Христина переглянулась з хлопцем і перепитала.

– І де ж він? - в будинку крім них нікого не було, а на стільці тим більше. Схоже, мама або  остаточно збожеволіла або просто прикидалася божевільною.

– Ось, же. Перед тобою, - жінка знову вказала рукою на те саме місце, де і зараз ніхто не сидів. - Він якраз дивиться на тебе, - додала.

Христина глянула на порожню тарілку, потім на прибори. Нікого. Хоча накрито було на трьох. 

– А тут, хто сидить? - дівчина вказала на стілець навпроти її уявного батька. Має ж бути хоч якесь розумне пояснення вчинкам її матері. Чи ні?

Андрій подумав, що лише він нікого не помічає і мовчки спостерігав за цією виставою. Вона йому не подобалась.