Розділ 29.

В Христини перед очима замиготіли темні цятки, а тендітне тіло похитнулося під вантажем бабусиних слів схиляючись на Андрія. Миттєве помутніння минуло і до дівчини поволі почали повертатися залишки загубленої реальності.

– Що це означає? Де мама? - з жахом на очах прокричала налякана дівчина, яка відчувала, що в будинку сталося щось дійсно жахливе.

Баба Калина навіть очей не підвела. Приречено відказала схиливши голову вниз і втупивши нечіткий погляд в дерев'яну підлогу:

– Вона пішла. Куди, не питай. Не знаю. Але шукати її навіть не думай! - бабця виглядала якоюсь розчавленою, наче щойно лишилась чогось дуже цінного. - Твоя мати дуже змінилася. Вона перетнула межу дозволеного. Вподобилася мерзенному образу Уляни, перейшовши на її темну сторону, - виказавши моторошну правду, бабуся затихла. 

Христина завмерла перетравлюючи щойно сказані слова старої жінки. Здавалося, що світ дівчини по трохи розлітався на дрібні уламки брехні, якою було просякнуте все життя дівчини аж від самого її народження. 

Вона, поки що погано розуміла слова своєї бабусі, але суть вловила одразу. Її мати – не така, як вони. Вона – інша. І цим все сказано.

– А книга де? - раптом втрутився в  сімейні інтриги Андрій, який очевидно, швидше Христини вловив зміст Калинових слів.

– Згоріла. Надіюся, що назавжди, - буркнула бабуся, але хлопець не знав чи можна їй вірити. 

– І що тепер робити? - у розпачі запитала дівчина пригнічено поглянувши на бабуся, яка сиділа мов закам'яніла статуя, а опісля на Андрія, який поринув у власні думки.

– Жити, Христю. Ти ж не маленька. І постаратися більше не згадувати того, що сталося, - давати поради завжди було легше, ніж їх виконувати, тому дівчина лише важко зітхнула, розуміючи, що повернутися до свого звичного життя вона просто не зможе. 

Надто багато всього сталося за такий короткий час. Надто круто змінилося її життя даючи потужний поштовх до того,  щоб нарешті таки докопатися до істини. 

– Бабцю, я хочу знати, хто мій батько? - питання прозвучало настільки твердо і вимогливо, що навіть Андрій здивувався її прямоті.

– На це питання могла відповісти тільки Марія, але я впевнена, що вона не зізнається. Навіть мені словом не обмовилась, хоча я доволі часто випитувала в неї про цього загадкового чоловіка.

– Значить я знайду її і сама про все дізнаюся! В мене вже в печінках сидять ваші проклятущі таємниці, відьмацькі заскоки і постійне мовчання! Я дізнаюся всю правду! Про батька, про матір і всю свою кляту сімейку, яка доламує моє біснувате життя, - Христина наче сказилася від люті. Рвучко кинулася до дверей злісно зриваючи  свій верхній одяг з вішака і швидко вискочила  надвір.

Андрій не роздумуючи кинувся слідом, прихопивши своє чорне  пальто, яке випадково опинилося на підлозі. Христину просто розривало від неконтрольованих емоцій і залишати її в такому стані було небезпечно. 

– Стій! Куди побігла? - здавалося дівчина не чула його гукання. Вискочила за хвіртку і летіла вздовж вулиці, наче осатаніла. 

Андрій помчав слідом. Наздогнав різко розвертаючи до себе і міцно притиснув до грудей. 

– Заспокойся! Ми її знайдемо і про все дізнаємося. Все буде добре, Христю, - він звісно не був профі у заспокоюванні дівчат, але здається вона більше не тікала і не борсалася в його руках. 

Вона схлипувала. Сльози котилися по червоних щоках, але Андрій не втручався. Нехай плаче. Зі сльозами виходить біль. Через трохи їй стане легше і вони подумають, що робитимуть далі.

****

Рішення приходить раптово. В тому, що всі відгадки знаходяться в Лозовому практично не залишилось сумнівів. Якщо всі їхні біди розпочались саме там, то і закінчитись вони повинні в тому селі. Принаймні, так вважав хлопець.

Вони досі сиділи в чорному БМВ біля будинку баби Калини не зрушивши з місця.

– Христино, пропоную повернутися в Лозове. Відчуваю, що відгадка десь там і матір твоя теж цілком вірогідно направилась саме туди, - хлопець не знав звідки в нього така впевненість, просто так відчував.

– Я теж думала над цим рішенням. Тільки то в мене більше немає роботи,  а ти не повинен через мої проблеми наживати власних.

– Ти вважає в мене їх менше? Втратити роботу - це ще не найгірше, що може статися з нами. Невже ти досі цього не зрозуміла? 

– Пробач, - хитнула головою розтягуючи губи в кривій посмішці. - Я невиправна егоїстка. Як завжди думаю лише про себе, - схоже дівчина щойно сама зрозуміла, якою була насправді. 

– Думаю, дід Лукаш буде здивованим побачити нас знову, - іронічно хмикнув Андрій заводячи двигун.

– Аби лишень люшню не дістав, - засміялась Христина згадуючи їхнє знайомство зі злостивим дідом. Хоча, незважаючи на вельми гостинний прийом, старий дідуган виявився доволі непоганим чолов'ягою. Ледь, не як друзі прощалися перед від'їздом. 

Вони сподівалися, що і цього разу дідусь приютить набридливих гостей. А якщо ні, в запасі в них ще сусідка була, Ніна, з якою молоді люди так і не попрощалися покидаючи Лозове. 

Зарядившись нотками оптимізму затяті шукачі пригод знову вирішили повернутися туди, звідки тягнулися кінці, які треба було звести докупи.