Розділ 28.

Коли Христина розплющила очі, то повірити не могла, що вже давно ранок. Андрій міцно спав в ліжку, а вона лежала поруч і дивувалася, що нічого не трапилось. Ні проклятої книги, ні жахаючої нечисті з кривавим знаряддям вбивства, ні бабки-відьми, нічого не було, що ще більше дивувало перелякану дівчину.

Але, чому? Що змінилося? Невже зміна місця її дислокації спантеличило зловіщу книгу і відігнало злих духів? Маячня! Дівчина не вірила в такі дива, але зрозуміти в чому справа теж не виходило.

Відірвавшись від подушки вона повільно підійшла до вікна роздивляючись морозяні візерунки на замерзлому склі. Яскраві зелені очі, які блимнули на неї з вікна налякали її до напівсмерті, що вона аж відскочила від несподіваного жаху. Вони з’явилися так само раптово, як і зникли, очевидно вкотре нагадуючи дівчині, що не все так просто і вона все ще під їх пильним наглядом. Але тоді чому ця ніч пройшла так спокійно? В чому підстава? Цього їй було не збагнути.

- Як ніч минула? – сонний голос Андрія змусив дівчину обернутися від несподіванки.

- Це дуже дивно, але… добре. Навіть не пам’ятаю, коли заснула, - відповіла Христина відійшовши від побаченого марення.

- Ти книгу забула.

- Знаю, але причина не в цьому, - зназала плечима. – Тут щось інше і в мене в голові, поки що ніяких думок.

- Тоді одягайся, поїдемо до бабусі, - швидко піднявся з ліжка натягуючи на себе джинси.

- Навіщо? – здається, Христя ще не прокинулась остаточно.

- Книгу твою знищувати. Якщо вона ще на місці.

- А як же, моя мама? Ти ж, наче, не дуже хотів з нею перетинатися, - зауважила дівчина, а потім додала, - та і я не горю бажання її бачити.

- Байдуже, - запевнив Андрій. – Думаю, баба Калина вже доклала їй про мій візит. Ходімо, - хлопець навіть светр одягнув, тільки Христина стояла босоніж в довжелезній футболці, яку вчора ввічливо запропонував їй Андрій замість нічної сорочки.

Дівчина вискочила з кімнати і направилась до вбиральні, проте її увагу привернули прочинені двері у приміщення навпроти.

- Це кабінет батька, - донісся голос Андрія позаду. – Хочеш зайти?

- Якщо можна.

- Звісно, - відповів хлопець ступаючи слідом.

Христина ще з порогу зрозуміла, що сім’я в них не бідна. Принаймі була. Не кожен може дозволити собі такий шикарний будинок, а про такий кабінет можна лише мріяти.

Великий, просторий, на вікні жалюзі, які рятують від сонячного проміння. Широкий дубовий стіл із темного дерева і такого ж кольору підібрані меблі зі смаком чудово контрастували зі світлими стінами.

Проте увагу дівчини привернув зовсім не інтер’єр, а невеликий аркуш паперу, який одразу потрапив до рук задуманого хлопцями, який пробігав очима між рядків написаного від руки тексту.

Несподівано для дівчини, він простягнув аркуш дозволяючи його прочитати.

- Що це? – спантеличено зиркнула Христина приймаючи в руку білий папірець.

- Прочитай, - відказав Андрій киваючи головою.

" Ти - останній нащадок Лозовського і остання надія на наш порятунок. 

Я зробив велику помилку, коли пішов з дому вирішивши, що прокляття мене не наздожене. Думав, втечу і мене не торкнеться те зло, яке знищує наш рід.

Відчуваю, що воно вже наступає на п'яти. Після мене, наступним станеш ти. І як би я не хотів вірити в це жахіття, воно повторюється. Але я надіюся, що ти зможеш розірвати це замкнене коло. Ти повинен знайти…" 

- Кого знайти? Тут не дописано, - зауважила Христина підводячи очі на Андрія.

Той лише похитав головою.

- Не знаю. Батько не встиг дописати, тому я уявлення не маю, кого шукати і головне навіщо…

- Як це навіщо? – здивувалася дівчина. – Тут же чорним по білому написано: «розірвати це коло», тобто зняти прокляття. Ти повинен зняти прокляття.

- Ага, зараз тільки книгу знищимо і на одне прокляття стане менше, - з сарказмом заявив хлопець наближаючись до виходу.

До поїздки в сільську глухомань він і уявлення не мав, що являється носієм невідомого прокляття. І жив собі якось, на життя не нарікав, хоча і задоволення від нього особливого не отримував. Йому іноді здавалаося, що він його з собою привіз, прямісінько із Лозового. Ще й Христину нагородив. Чи то вона його. Зараз взагалі було важко розібратися хто більше проклятий. Ясно було одне – спочатку треба було позбутися книги.

****

Закінчивши з ранковими процедурами Христина наздогнала Андрія вже у дворі. Хлопець встиг завести двигун і чемно чекав дівчину у прогрітому салоні БМВ. Коли пасажирка опинилася на передньому сидінні, Андрій додав газу і рвучко виїхав з двору зупиняючи свого монстра біля дороги. Сам же швидко вискочив з авто і помчав зачиняти ворота до своєї фортеці.

Христина покірно чекала і мовчки спостерігала за кожним рухом цього хлопця. Ніколи б не могла подумати, що коли-небудь їй прийдеться заночувати у пихатого оператора, якого вона, м’яко кажучи не долюблювала. Тільки доля – річ мінлива, яка без роздумів змінює наше життя на 360 градусів не запитавши дозволу.