Розділ 27.

Повернувши у знайому вуличку, на якій самотньо майорів порожній особняк Андрія, перед автівкою хлопця, несподівано промайнула тінь незнайомої дівчини. Молодий чоловік і зовсім її не помітив, наче вона виросла просто з-під землі. Насамперед, увагу Андрія привернув її незвичний одяг. Широка біла сукня з тонкої тканини в морозяний вечір викликала не тільки здивування, але і легкий шок. Дуже вже вона нагадувала героїню з гоголівського Вія. Ще й волосся розпатлане тріпотіло на вітрі підкреслюючи безжальність природи до цієї дивної панянки.

– Якась божевільна, – пирхнула Христина помічаючи силует незнайомки. – Ще трохи, і ти б її переїхав. 

– Не переїхав, – відповів хлопець пригальмувавши. – Може їй допомога потрібна, – раптом припустив він зупиняючи автомобіль. 

Андрій швидко вискочив із тепленького салону і квапливо почав обходити свою машину. Від дивної незнайомки не залишилося і сліду, що добряче налякало і до того спантеличеного хлопця. 

Переконавшись, що дівчини немає, він знову подався за кермо і мимоволі зиркнув у дзеркало заднього виду. Андрія, наче струмом вперіщило від блідого обличчя незнайомки, яка опинилася на задньому сидінні. Хлопця ледве судоми не вхопили, коли ця дівчина промовила: 

– Мені дуже холодно. Відвезіть мене додому. 

Навіть Христина підскочила з місця, коли ця незнайома леді вимовила перші слова. 

Андрій наважився відповісти не відразу. Поява гоголівської дівчини налякала його до самих чортів. 

Ще й про допомогу просила ця загадкова особа.  Відмовляти було б не виховано, адже він ледве її не збив прямо на дорозі, тому він поставив цілком логічне запитання:

– Яка адреса?

На що пролунало тихе:

– Я покажу.

І вона показала. Пряма дорога, яка супроводжувалась мертвою тишею тягнулась просто до старого закинутого цвинтаря. 

Хлопець не зчувся, як, під'їжджаючи до вказаного  місця призначення, його руки почали нервово тремтіти, стискаючи кермо батьківського спадку. Величезні очі Христини говорили про те, що дівчині також не до вподоби дана пригода. Вона слово боялася вимовити в присутності дивної незнайомки.

Молоді люди завмерли в очікувальній мовчанці. Авто зупинилося просто перед входом на кладовище, а серце Христини моментом раніше. 

– Дякую, вам, – чемно промовила дівчина покидаючи салон тепленького авто. 

Силует незнайомки направився до спочивальні мерців і зник, як тільки вона перетнула ковану огорожу. Здається, молоді люди видихнули одночасно, зустрівшись поглядами по вінця переповненими страхом.

– Андрію, що це було? – спантеличено запитала дівчина перевівши дихання, наче щойно пробігла марафон. 

– Чорт її знає! Але більше ніяких пасажирів! - заприсягнувся хлопець вивертаючи кермо, щоб розвернути автомобіль. 

Світло фар блимнуло на дивні сліди, які залишила на згадку ця загадкова істота. Це були відбитки зовсім не ніг! Швидше за все, копит! 

– Що це? – з жахом підскочила Христина роздивляючись сліди незнайомки. Спина миттєво вкрилась моторошною прохолодою, а серце і зовсім зупинилося від страху.

– Їдемо звідси! Негайно! – викрикнув Андрій додаючи газу. 

До особняка вони долетіли за лічені хвилини. Вистрибнули з машини і прожогом кинулись до будинку, наче там було єдине рятівне місце, а їм просто необхідно було заховатися. 

Серцебиття відгукувалося в скронях шаленою пульсацією, адреналін просто розривав вени своїм викидом в киплячу кров двох переляканих людей. 

Відхекавшись Христина згадала, що забула кляту книгу в будинку баби Калини, але втратою зовсім не засмутилася. Вона знала, що та нечисть все одно її знайде, тому подумки готувалася до найгіршого. 

Про нічну пасажирку вони більше не розмовляли. 

Андрій поселив  дівчину в гостьовій, що розташувалася на першому поверсі його особняка. Сам розмістився у кімнаті через стіну, але заснути чомусь не міг. Роздуми про матір дівчини і про пані з неприродними кінцівками ніяк не виходили з його голови. 

Раптом, він почув тихі кроки, які доносились з темного коридору. Затаївши дихання Андрій завмер в глухому очікуванні.

На щастя його гостею виявилась Христина, повністю розвіюючи приховані страхи побачити бліду незнайомку. 

– Мені страшно, – тихо промовила дівчина сідаючи на край ліжка. – Я подумала, якщо не лягати спати, то вони не прийдуть.

– Хто, вони? – ставити це питання йому було лячно, але хлопець хотів знати всі подробиці. 

– Чорти, жінки на подобі цієї, тільки не дуже приємної зовнішності, і, бабуся. Вона в моєму сні, чомусь, являється головною конячкою серед всієї нечисті. 

– І що вони хочуть? - боязко запитав хлопець піднімаючись з ліжка.

Христина замовкла. З двору вчувався нестримний порив вітру, через який гілля дерев нещадно вдаряло по дахові будинку, створюючи підсилюючий ефект моторошній розповіді. 

– Звуть з собою. Стягують з ліжка. А бабуся намагається вручити мені якийсь ніж. Я навіть боюся уявити для чого. Хоча підозрюю, що для вбивства. Але я не хочу! Нічого не хочу! Лише б ніколи їх не бачити, - її крик змінюється на сльози, які бризкають з очей підсилюючись гучними схлипуваннями.