Розділ 25.

Бабуся Христини мешкала разом з її матір'ю в передмісті Львова. До їхнього приватного будинку молоді люди доїхали дуже швидко. Автівка не підвела, та й заторів майже не було, тому  їхня їзда зайняла близько півгодини від сили. 

Дівчина вийшла з авто відчиняючи високу металеву хвіртку, за якою виднілася не розчищена снігова доріжка до одноповерхового цегляного будинку, який виглядав доглянутим і акуратним. Хлопець йшов слідом пропускаючи Христину вперед. 

Бісова книга, яка виднілася в неї в руках йому зовсім не подобалася. Андрій ніяк не міг собі  зізнатися, що вона просто-напросто його лякає. 

Перетнувши невеликий коридорчик молоді люди без попередження увійшли в простору кімнату, де у куті стояло дерев'яне ліжко нового зразка, а на ньому відпочивала бабуся Калина. Все вказувало на те, що жінка міцно спала, бо навіть знаку не подала, коли вони так нахабно увійшли в її оселю.

Андрій зиркнув в інший кут на височенний  коричневий стелаж з купою книг, і на мить уявив, що та, яку тримала в руках Христина, була однією з бабусиної колекції. Його аж перетрусило від своїх думок.

Він завмер в очікуванні, що їм робити далі. Можливо, бабуся втомилася, і їхній візит без попередження можна було відкласти на завтра.

Христина поводилася більш розкутіше, тому впевнено стягнула з себе верхній одяг і повісила на вішак в передпокої. Андрій зробив те саме, поклавшись на правильність дій Христини.

Дівчина знову увійшла в кімнату бабусі і тихенько підійшла до її ліжка.

- Бабцю, - в півголосу промовила вона зачіпаючи бабусю за плече.

Старенька одразу розплющила очі і поволі піднялася з ліжка впізнаючи в дівчині свою  рідну онуку.

- Христинко, ти? – швидко дістала з тумби, що стояла поруч, великі круглі окуляри, чіпляючи їх собі на ніс.

- Я, бабусю. Але я не одна, - показала в бік Андрія, який стояв збоку, як справжній сирота.

І це було не простими словами, а жорстокою правдою. Саме таким він зараз почувався. Ні батька, ні матері, ні бабусь, ні дідусів. Був один дідусь і той помер, не дочекавшись знайомства з внуком.

От же дивина! А він же його бачив тоді, в перший день їхнього приїзду в Лозове. Хоч би натякнув той привиджений старий, що він його дід. Дивно все якось було і зовсім незрозуміло.

Баба Калина зиркнула в бік Андрія, очі примружила, наче на ньому щось написано дрібними літерами, а вона не може прочитати.

- На Луку схожий, як дві краплі води, - несподівано видала вона не відриваючи від хлопця прискіпливого погляду. – Ви бачилися з ним? Розмовляли? – адресувала свої запитання Христині, поки Андрій оговтувався від її порівняння.

Схоже, вона була з ним знайома, якщо зуміла розгледіти таку схожість між ними.

- Бачилися, розмовляли, брали інтерв’ю,  - почала іронічно Христина сама до себе всміхаючись. – Тільки покійники чомусь в камері не відображаються. Тому матеріалу з Лозового я не привезла, - зітхнула вона не зводячи очей з переляканої бабусі.

А, та, наче з привидом розмовляла, а не з онукою. Так і вкляла з відкритим ротом не взмозі вимовити жодного слова.

- Христю, це вже занадто, - перебив її Андрій, поблажливо глянувши на жінку і опустився біля неї на край ліжка. – Він помер за місяць до нашого приїзду в Лозове. А ми з ним, мабуть, схожі, бо я його онук, - не заперечував хлопець припущення бабусі. – Але ми хочемо поговорити не про мене, а про дещо інше, - почав підводити до головного переводячи погляд на Христину.

Дівчина швидко вискочила з кімнати і за мить з’явилася з старезною обшарпаною книгою з сумнівним змістом, яку одразу простягнула бабусі. Андрій навіть заперечити не встиг. Реакція книги на чужих людей була не передбачувана, а Христина так просто тицьнула її в руки рідній бабусі. Добре, що стару не відкинуло на два метри. Мабуть, до їхньої відьмацької сім’ї книга ставилася поблажливіше, ніж до нього.

- Бабцю, ви знаєте, що це за книга? Може бачили таку раніше? – запитально дивилася дівчина на задуману бабусю. Тільки стара не поспішала відповідати.

Обдумувала щось, чи може згадувала. По її виразу обличчя важко було зрозуміти, про що вона думає. Тільки коли вона з недовірою подивилася на Андрія, хлопець і без слів зрозумів, що бачила.

- Бабцю, Андрій теж повинен знати, - дуже прозоро натякнула Христина, що він свій.

- Ну добре, - важко зітхнула стара. – Я не знаю звідки в тебе ця зараза, - майже крізь сльози промовила вона, - але ти повинна її знищити, поки вона не знищила тебе. Я бачила цю книгу в своєї матері, яка зналася з темними силами. Повір, якщо вона була в руках Уляни, то нічого хорошого тобі точно не принесе.

Жінка говорила якось завуальовано, але вона ясно дала зрозуміти, що ця знахідка надто небезпечна. З дівчиною і так коїлося шось страшне, а слова бабусі лише підтвердили припущення Андрія, що справа в клятій книзі.

- Як її знищити? – втрутився хлопець згадуючи, що це не так просто, як вони гадали раніше.

- Не знаю. Спаліть її, закопайте в лісі, викиньте в річку, - схоже, бабуся навіть не здогадувалася, що майже всі з перерахованих маніпуляцій вже проводилися Христиною.

- Пробувала. Не вийшло. Вона знову повертається, - видала гірку правду дівчина, не тямлячи, що робити з нею далі. – Бабусю, підскажіть, - майже благала її Христина, - я так довго не витримаю. До мене чорти приходять, звуть до себе. Я скоро здамся, баб.