Розділ 24.

- Нічого не нагадує? - тихо запитала Христя жестом руки вказуючи на знайому книгу. 

В широкому в'язаному светрі і синіх джинсах вона виглядала надто худорлявою. А темні кола під очима свідчили, що зі сном в неї теж явні проблеми.  

Але що з нею сталося за цей тиждень? І звідки знову з'явилася клята книга, яка тиждень тому спопеліла у них на очах?

- Тільки не кажи, що в тебе ще один екземпляр випадково завалявся? - хлопець явно не вірив своїм очам. 

Підійшов ближче і вхопив її до рук, очевидно забувши, що не має права її торкатися. Лише від одного дотику до потертої палітурки хлопця різко жбурнуло до стіни, після чого він важко застогнав.

- Якого біса? Де ти її взяла? - піднімаючись з підлоги почав кричати Андрій торкаючись до потилиці, де тонкою цівкою збігали краплі крові. 

- Ніде. Я взагалі не розумію, як вона опинилася тут, - почала виправдовуватись Христина наблизившись до хлопця. - В тебе кров! - з жахом відмітила вона помічаючи червону фарбу на його пальцях.

Дівчина кинулась до шафи і за мить дістала звідти невелику коробку, швидше за все з медикаментами. 

- Треба промити рану! - Почала шарудіти аптечкою вигортаючи свої запаси назовні, але як на зло не знайшла нічого підходящого. - А ще краще - я викличу швидку! - вона кинула марну справу з аптечкою і рвонула за телефоном. 

Хлопець встиг перехопити її руку явно заперечуючи майбутні дії дівчини. 

- Не треба швидку. Заспокойся. Там невелика подряпина, а ти шуму навела, наче я кров'ю стікаю.

Дівчина застигла, очевидно зважуючи його слова і трохи вгамувала своє хвилювання. Вона завжди боялася крові. З дитинства. Дивно, що свідомість не втратила від побаченого видовища. 

- В тебе алкоголь в домі водиться? - несподівано пролунало з вуст хлопця. 

- Навіщо? Хочеш випити? - спантеличено запитала Христина одразу не зрозумівши суті його слів.

- Хочу рану промити, якщо є чим, звісно.

- Тільки коньяк, - раптом згадала дівчина і швидко рвонула на кухню. 

Андрій відправився слідом за нею. 

Вона дістала з шафки повністю закорковану пляшку алкоголю і обережно простягнула знахідку хлопцеві. 

- Чудовий вибір, - іронічно відмітив він уважно розглядаючи етикетку відомої марки.

- Я в ньому не дуже розбираюся. Так, хотіла трохи відволіктися, проте не вийшло, - важко зітхнувши вона покинула кухню і пішла по ватні диски, які точно були наявні в її косметичці.

Коли хлопець провів всі необхідні маніпуляції з раною на голові, він знову повернувся до розмови про бісову книгу, яка приносила йому одні проблеми.

- То звідки в тебе ця книга? - подивися з недовірою в її зелені очі, під якими чорніли запавші кола. 

- Я не знаю! - різко гаркнула дівчина дратуючись його запитанням. - Вона з'явилася  тиждень тому. На наступний день після похорон твого батька. - вона трохи заспокоїлась і присіла на край дивану. -  Я прокинулась вранці в холодному поту від нічних жахів, а тут - на тобі! Ще один сюрприз! Я мало не збожеволіла. Вхопила бісову нечисть і пожбурила просто через вікно. А наступного ранку все повторилося і клята книга знову лежала в мене на тумбі.

- Чортівня, якась! - різко спалахнув хлопець, але через декілька секунд знову взяв себе в руки. - Хоча, чому тут дивуватися? - саркастично пирхнув Андрій хитаючи головою. - Після Лозового ця бісовщина заграла з новою силою. Невже її не можна знищити? 

- Не знаю. Гадаю має бути якийсь спосіб, бо я так довго не витримаю, - важко зітхнула Христина, а її зелені очі несподівано заблищали нахлинувшими слізьми. 

Тепер була черга Андрія втішати нещасну дівчину, яка чомусь надто розклеїлась, бо хлопцеві раніше ніколи не доводилось бачити її сліз.

Вона завжди була нахабною, самовпевненою і трохи стревозною, такою, яка ніколи йому не подобалась, а навпаки, викликала одне роздратування. Тільки зараз чомусь, йому стало її шкода. З нею щось відбувалося, щось з'їдало її з середини і з цим терміново потрібно було щось вирішувати.

- Христю, гадаю нам треба поговорити з твоєю бабусею. Вона повинна щось знати, - ідея з'явилася раптово, але зараз це було єдиним розумним рішенням.

- Я не хочу її втягувати в цю історію, - різко заперечила дівчина стираючи сльози з кутиків очей. 

-  Ти серйозно? - не витримав хлопець підвищуючи голос. - Тобто те, що ми і так по вуха в цьому лайні, тебе не лякає? Те, що ти скоро перетворишся в суху мумію, теж нічого? Подивися, яка ти стала? Я тебе не впізнаю, Христю! Якщо ти не хочеш розмовляти з бабусею, я зроблю це сам! Диктуй адресу. - схоже, він не збирався відступати і поводився дуже наполегливо.

Христина теж ніколи не бачила його таким впевненим і трохи зухвалим. Попри своє небажання втягувати в цю історію бабу Калину, вона підсвідомо погоджувалася з рішенням Андрія, тому перечити не стала.

- Поїдемо разом, - тихо промовила дівчина хапаючи з тумби прокляту книгу, з якою збиралася познайомити свою стареньку бабусю. - Вона живе за містом.  Раптом, ти правий. Вона і справді могла бачити цю книгу в закинутому будинку, - ділилася своїми думками дівчина натягуючи на худорляве тіло білий пуховик. 

- Шапку одягай, - кинув хлопець помітивши, що Христя намилилась покинути квартиру без головного убору. - Чи хочеш вуха обморозити? Мінус  двадцять надворі, - суворо відмітив Андрій стягуючи з верхньої полички світлу в'язану шапку.

Дівчина перечити не стала. Вхопила головний убір і швидким рухом натягнула його на вуха. 

- Все. Поїхали, - сповістила про свою готовність і молоді люди покинули передпокій квартири.

Холодне морозяне повітря змусило дівчину подякувати Андрію за турботу і за те, що не покинув її наодинці  зі своїми проблемами. Хлопець лише відмахнувся від її подяки, адже він відчував, що справжні проблеми були в них ще попереду.

​​​​