Розділ 21.

Христина прийняла душ і одягнувши білий махровий халат залізла під теплу ковдру. Настрій покращився, як тільки дівчина знову отримала доступ до всіх благ цивілізації. 

Дні, які вона провела в Лозовому добряче її вимотали, тому дівчині вдалося без зайвих роздумів поринути у глибокий сон. 

Пан не забарився і вже вкотре проникнув у підсвідомість Христини попереджаючи дівчину востаннє.

- Завтра ти вирушиш на пошуки Івана, - з'явився знайомий силует повільно підпливаючи до ліжка дівчини.  Виринув, наче з безодні змушуючи тіло журналістки здригнутися від страху. 

Дівчина знову не могла зрозуміти чи сон це, чи все відбувається на яву. Вона заціпеніла і не могла промовити жодного слова.

- Якщо ослухаєшся, я повернути тебе назад в Лозове і більше не відпушу, - його голос звучав як ніколи погрозливо з огидною хрипотою і дзвінким ехом. 

Христина міцно заплющила очі, а коли наважилася їх відкрити марева більше не було.

Тільки і сон , як рукою зняло.

Дівчина поглянула на екран телефона і побачила, що вже 6:00. Ноги і досі тремтіли, ніби моторошний чоловік і справді був тут. 

Христина зрозуміла, що навіть у Львові, її рідному місті, дівчині не вдасться позбутися незрозумілих снів і присутності у них пана Лозовського.

Не зважаючи на ранню годину, Христина взяла до рук телефон і набрала номер Андрія. Він був єдиним, з ким вона могла обговорити свої марення. 

Хлопець підняв слухавку надто швидко, і це  означало, що він теж вже не спав.

- Привіт. Вибач, що так рано телефоную, але мені більше немає з ким порадитися, - почала Христина тремтячим голосом. Думки плуталися і дівчина не знала з чого почати.

- Привіт. Я не спав, - хрипло відповів Андрій. - Я зараз в лікарні. Батько при смерті і я поняття не маю, як йому допомогти, - Христя через телефон відчула, яким був зневіреним голос хлопця. Мабуть,  справді сталося щось страшне і зараз Андрію, як ніколи була потрібна підтримка. 

- Скажи в якій ви лікарні, я зараз буду, - вона хотіла хоч якось підтримати хлопця, тому прийняла рішення поїхати до нього.

- В третій обласній, - Андрій навіть не заперечував, що здавалося дуже підозрілим. 

Невже все настільки погано? Христина не хотіла думати про це і без вагань відправилась до лікарні. 

Андрій стояв біля входу в багатоповерхову будівлю і пускав клубки сивого диму. Виглядав втомленим і знесиленим, про що свідчили темні кола під очима і зневірений погляд. 

В батька стався повторний приступ і його життя висіло на волосині. Хлопець винив себе, адже вважав, що саме їхня "розмова" спровокувала новий  інфаркт. 

Все сталося вночі, коли Андрій приїхав додому. Христина забула чорно-білу фотокартку в автомобілі і Андрій, разом з камерою, прихопив її з собою до будинку.

Так сталося, що батько, випадково наткнувся на дивний портрет і одразу розхвилювався. 

Чоловік схопився за серце і рукою вказав на перше шухляду свого робочого столу. Андрій підхопився і швидким рухом дістав звідти ліки, які одразу поклав батькові до рота. Чоловікові стало легше, але це ще було не все. 

Він підійшов до дубового столу і дістав звідти альбом з фотографіями. 

Андрій і раніше його дивився, адже там були фото його рідної матері, якої він не застав в живих. Так сталося, що жінка померла при пологах, але хлопчика вдалося врятувати.

Хлопець не любив дивитися її фото, адже завжди винив себе у її смерті. Андрій вважав, що якби він не народився, жінка б залишилася живою. Проте минулого не повернути, а тим паче не змінити.

Батько відкрив альбом з фотокартками і на мить втупився в пожовклі знімки. 

Перед ним було фото з його власного весілля. Молодий хлопець у чорному смокінгу тримав на руках тендітне тіло вродливої дівчини в білосніжній сукні. На їхніх обличчях радісні посмішки, а в очах шалена закоханість. 

Після невеликої пауза батько дістав цю зафільмовану мить зі щасливого дня і відклав на стіл. Під цим фото було ще одне, тільки чорно-біле. Він поволі витягнув його з-під прозорої плівки і  тремтячою рукою простягнув синові.

Андрій не розумів, що хоче донести до нього батько, але неохоче взяв дивний знімок до рук.

Те, що було на цьому фото не на жарт вразило і водночас налякало стривоженого хлопця. Він заціпенів коли в його руках опинилися два ідентичних фото, на яких було зображено одного і того ж, вже знайомого йому чоловіка - Захара Лозовського. 

Його, наче бетонною плитою оглушило після побаченого. Як таке може бути? Звідки в його будинку, ще й в сімейному альбомі, фото цього жорстокого вбивці? 

- Звідки в тебе це фото? - не стримався Андрій підвищуючи тон до хворого батька. Тільки той не міг відповісти. І не хотів.

Але хлопець був дуже наполегливим і винахідливим. Він дістав з підставки ручку і папір змусивши батька написати всю правду.

- Пиши, - кинув йому, а сам почав нервово міряти кроками його кабінет. 

Чоловік неохоче потягнувся до паперу і без заперечення почав поволі виводити літери.