Розділ 20.

Прокинувшись на світанку дівчина солодко потягнулася, кидаючи розгублений погляд на Андрія, який спав поруч. Нічна пригода виявилась звичайнісіньким сном, який здавався дуже реальним. Христину знову огорнуло неприємним холодком, коли вона вкотре згадала про темного привида. 

Дівчина більше ні на секунду не хотіла залишатися в цьому моторошному місці, тому наполегливо намагалася витягнути Андрія з глибокого сну. 

Хлопець неохоче відкрив одне око помічаючи розмитий силует Христини. Як би йому не хотілося вставати, але сьогодні на них чекає далека дорога, тому потрібно було поспішати.

Швидко одягнувшись гості спустилися сходами вниз до вітальні, де, як завжди, в зручному кріслі сидів дід Лукаш  і читав газету. 

Старий знав, що сьогодні молоді люди вирушають до Львова і навіть зрадів за них. Він, як ніхто інший знав, що перебувати для них в Лозовому було дуже небезпечно, але вирішив їх не лякати ще більше.

Випивши кави і поснідавши свіжими бутербродами мандрівники подякували дідусеві за гостинність і покинули його будинок. 

На вулиці стояла ясна морозяна погода. І хоча на небі яскраво світило сонечко, тепла від нього зовсім не відчувалося.

Біля гаража молоді люди помітили Степана, який вигнав свій автомобіль на вулицю і схоже чекав саме на них. 

- Доброго ранку, - привітався чоловік виходячи з салону авто. 

- Доброго ранку, - кивнула Христина наближаючись до темного позашляховика.

Андрій протягнув руку Степану, наче вони давні приятелі і, після жесту привітання, чоловіки направились в гараж. Через декілька секунд хлопець завантажив акумулятор у багажник позашляховика і обійшовши авто чемно відкрив задні двері перед Христиною.

- Прошу! Сьогодні під'їдемо з комфортом, - посміхнувся Андрій пропускаючи дівчину вперед.

Сам вмостився спереду біля Степана і авто рушило з місця. 

П'ять хвилин їзди і молоді люди знову опинилися біля свого автомобіля, який так невчасно вийшов з ладу. 

Андрій швидко поставив заряджений акумулятор на місце і цього разу машина їх не підвела. Попрощавшись зі Степаном нещодавні гості сіли в автомобіль і нарешті наважились виїхати з Лозового. 

Христину весь час мучили думки про нічного привида. Дівчина досі не могла зрозуміти, сон це був чи реальність. Зваживши на те, що в останні дні їхнього перебування у дивному селі пройшли небезпечно і моторошно, виїхати звідси було найкращим виходом. Проте, дівчина знову і знову поверталася до слів загадкового чоловіка, а точніше дивного прохання, знайти його онука.

А що, якщо цей чоловік знову повернеться?

Якщо він знову почне переслідувати Христину, хай навіть у страшних снах?

Дівчина намагалась прогнати від себе настирливі думки, які атакували її стривожену голову. 

Андрій мовчки вів автомобіль все більше віддаляючись від моторошної місцини. Хлопець виглядав задумано, але ділитися своїми думками не поспішав.

Подолавши половину дороги Андрій повернув на заправку, аби зробити невелику перерву і випити кави.

Всю дорогу молоді люди їхали мовчки, але тепер, схоже, настав час поговорити. 

- Андрію, - першою не витримала Христина, надпиваючи чорний напій з паперового стакану. - Це може здатися дивним, але мені цієї ночі знову снився дивний чоловік, схожий на того, що на чорно-білому фото.

- Лозовський, - спокійно промовив Андрій задумливо поглядаючи у вікно автівки. - Чому ж дивно, - далі вів хлопець кидаючи короткий погляд на Христину. - Я вже звик, що останнім часом, речі, які раніше здавалися мені неможливими і абсурдними, зараз сприймаються майже, як належне. Або я просто-на-просто їду з глузду. 

- Він просив про допомогу, - далі вела Христина. Вона повинна була з кимось поділитися інакше, і справді, дах зірве від власних думок. 

- Просив, щоб ти привезла до нього свого батька? - раптом запитав хлопець, випереджуючи відповідь журналістки. 

- Ні, - округлила очі дівчина. - До чого тут мій батько? Я знати не знаю, як він виглядає. Мене виховувала мама і бабуся. 

- Зрозуміло. Вибач, просто ти не єдина кого переслідує цей дивний чоловік. Як би безглуздо це не звучало, але він теж мені снився, - поділився хлопець надпиваючи свій напій. - Навіть зараз, коли ми подолали половину шляху додому, Лозовський і далі переслідує наші думки, - приречено зітхнув Андрій. 

І це було правдою. Як він це робив? І навіщо йому батько Андрія. Мабуть, хлопець і справді надто сильно перейнявся минулими подіями і йому просто треба було перепочити.

- Андрію, він просив знайти його онука Івана, - дівчина не зупинялася і продовжувала ділитися своїм дивним сном. - Але я поняття не маю де його шукати, а головне взагалі не знаю, навіщо? 

- Зупинися, Христю,  - перебив її хлопець зробивши останній ковток гіркої кави. - Давай ми зараз дістанемось до Льовова, відпочинемо, а завтра, на свіжу голову подумаємо, що робити далі. 

Дівчині не залишалося нічого, ніж просто погодитись. Зрештою, повернення додому допоможе розставити всі крапки над і.

До Львова вони повернулися під вечір. Дівчина полегшено зітхнула, коли зрозуміла, що їхня дорога пройшла без фокусів і вони з легкістю дісталися до рідного міста.