Розділ 18.

Добігши до знайомих воріт, Христя, мало не зіштовхнулася з Андрієм, який виглядав не менше наляканим, ніж вона. Дівчина різко пригальмувала відхекуючись від важкої дороги і нервово озираючись навколо.

- Ти тікала від когось? – запитав Андрій окидаючи Христю недовірливим поглядом. Раптом, його очі зупинилися на старій потріпаній книзі, яку дівчина міцно притиснула до грудей.

- Можна і так сказати, - відповіла вона трохи заспокоївшись.

- Що це в тебе за книга така? Ти, взагалі, де була? Ми прийшли з риболовлі, а тебе немає. Я якраз зібрався тебе шукати, - голос хлопця звучав досить стурбованим. Схоже, він і справді хвилювався за Христину.

- В будинку баби Калини, - зізналася дівчина ступаючи на подвір’я діда Лукаша. – Зі мною відбуваються дивні речі, Андрію. Мені здається, що треба забиратися з цього села.

- Ти не повіриш, але в мене така ж ситуація. Ходімо в будинок, я повинен тобі все розповісти, - поспіхом промовив Андрій відчиняючи перед дівчиною двері.

Гості швидко прослизнули всередину і зняли з себе верхній одяг. У вітальні нікого не було і вони відразу піднялися до себе нагору. Серце Христини досі калатало в  прискореному ритмі. Вона все ніяк не могла відійти від минулих подій. Дівчина навіть не знала з чого розпочати, тому вирішила розповісти все від самого початку, а саме: про те, що її прабаба відьма і саме вона прокляла весь рід Лозовського, про те, що в Луки, є син, який вже давно виїхав з села. І ще те, як вона наважилася піти в будинок баби Калини  і її всю дорогу переслідував моторошний голос чоловіка.

Андрій з захопленням слухав розповідь дівчини, наче якусь страшну казку, тільки, нажаль, це все було правдою.

Він також розповів Христині про дивного чоловіка, якого він бачив на березі. Хлопець відмітив, що обличчя його він не бачив, але капелюх, який був на ньому - ідентичний капелюху , що на фото в Лозовського. Цей збіг виявився дуже дивним для нього. Тоді, він ще не знав, кого побачив насправді.

Дівчина розповіла йому про дивну книгу, яку вона побоялася відкривати сама, тому вони вирішили зробити це разом.

Христина сіла на край ліжка і поволі розгорнула її. Серце наповнилося дивною тривогою, а пальці тремтіли тільки від одного дотику до книги. Вона випромінювала незрозумілу енергетику і дівчина поки не знала, що це все означало.

Вона почала одну за одною перегортати сторінки, але вони виявилися порожніми. Все це виглядало дуже дивним, адже дівчина була впевнена, що бачила на випавших сторінках невідомі їй символи. Саме через них вона і взяла цю книгу з собою, в надії, разом з Андрієм їх розшифрувати.

- Може це не книга зовсім, а старий записник, - припустив хлопець тягнучись рукою до пожовклих сторінок. Не встиг він ледве торкнутися аркушів, як книга з розмахом закрилася, а дівчина від страху голосно скрикнула і кинула її на підлогу.

Через декілька секунд, на звуки Христини, до кімнати примчав дід Лукаш. Він виглядав наляканим до чортиків.

- Що тут відбувається? – вигукнув він зиркаючи то на Андрія, то на Христю. Не дочекавшись відповіді старий сам пройшов всередину і побачив на підлозі стару книгу. – Це що таке? – він одразу поглянув на дівчину, яка намагалася її заховати.

- Я знайшла її в будинку баби Калини, - тихо зізналася вона. – Ми хотіли подивитися, що там, але сторінки виявилися порожніми. Коли Андрій її торкнувся книга сама по собі закрилася. Це було дуже лячно, - промовила вона простягаючи книгу дідові.

Старий взяв її в руки і спробував відкрити, але сторінки, наче, хтось склеїв між собою.

- Що це за чортівня? – здивувався дід Лукаш і віддав її назад. – Ану ти спробуй, - кинув дівчині, яка сиділа у цілковитому ступорі.

Христя побоюючись взяла книгу в руки і знову її відкрила.

- Як я і казала – чисті сторінки, - промовила дівчина простягаючи її дідові.

- Ні-ні, я не буду її більше торкатися, - заперечливо похитав головою дід Лукаш. - Вона від нечистого і відкривається лише обраним, - промовив старий пильно дивлячись на Христину.

- Ви хочете сказати, що я обрана? Скажіть одразу – відьма! – невдоволено кинула дівчина.

- Я цього не казав, але щось в тобі є, - впевнено кивнув головою і розвернувся до виходу.

- Ви щось знаєте! – підозріло кинула в спину Христина. – Скажіть нам!

Дід зупинився, обернувся і поволі підійшов до неї. Його очі потемніли скануючи обличчя дівчини.

- Судячи з твоїх дивних снів, твоя прабаба хоче, аби ти перейшла на темну сторону. Якщо книга в тебе, швидше за все ти вже на половині шляху, - серйозно прохрипів старий оглядаючи з презирством стару обкладинку.

- З чого ви взяли, що ця книга належить темній стороні? В ній взагалі нічого немає, крім чистих сторінок, - дівчина не могла повірити в дідові слова, але згадка про яскраві зелені очі добряче її налякала.

- А ви подивіться на обкладинку, точніше на символ, який на ній зображений! Знаєте, що він означає?