Розділ 17. Христина

Христина

Дівчина довго думала над тим, що розповів їй дід  Лукаш. Вона навіть не уявляла наскільки ця історія пов’язане з нею і її родиною.

Це дивне прокляття ніяк не виходило з її голови. А ще, вона згадувала про сон, де її прабаба благає підійти до неї і взяти за руку.

Андрій зі Степаном ще не повернулися з риболовлі, хоча вже почало темніти. Дівчина різко зірвалася з ліжка, одягнулася і навіть не попередивши діда Лукаша вискочила з будинку.

Їй просто необхідно було прямо зараз потрапити до будинку баби Калини. Дівчина відчувала, що саме там вона зможе знайти хоч якусь підказку, для того аби знати, як діяти далі.

Можливо, Уляна хотіла попросити дівчину допомогти зняти це прокляття. Але це були лише порожні домисли Христини, які поки що не мали жодного підтвердження.

На вулиці помітно стемніло і дівчину раптом огорнула хвиля страху. Вона почала бігти, щоб чим швидше дістатися до будинку і трохи приглушити свою уяву.

- Ти на правильному шляху, - почувся грубий чоловічий голос ззаду і дівчина різко зупинилася повертаючи голову назад.

За  нею нікого не було, лише цілковита темрява. Дівчина відчула, як її тіло почало вкриватися неприємними мурахами. Здається, такого жаху вона не відчувала ніколи.

Вона озирнулась навколо і знову почала бігти. Серце невпинно калатало, а дихання майже не вистачало. Ноги почали підкошуватися, плуталися, але дівчина не зупинялася, намагаючись втримати заданий темп.

Тільки добігши до знайомої хвіртки Христина зупинилася, щоб відхекатися і вирівняти дихання.

- Не бійся, проходь, - знову донісся той самий голос, наче з потойбіччя.

Дівчина стрепенулася від моторошного відчуття. Вона вже починала шкодувати, що покинула будинок діда Лукаша. Там було набагато спокійніше і безпечніше.

Вона швидко відчинила хвіртку і поволі покрокувала до будинку.

Двері були відчинені. Мабуть, вона забула зачинити їх того разу.

Минувши веранду, Христина різко відчинила двері до кімнати. Її не покидало моторошне відчуття, ніби за нею хтось спостерігає.

В будинку було холодно, аж до цокоту зубів. Здавалося, що на вулиці  просто спека в порівнянні з температурою всередині.

Дівчина мимоволі подивилася на стелю і просто жахнулася. Там була невелика темна діра звідки на неї дивилась пара зелених очей. Вона спробувала закричати, але голос просто зник. Здавалося, що дівчина більше не володіє своїм тілом. Вона стояла, немов, прикута до підлоги не в змозі ні поворухнутися, ні видавити жодного звуку.

З моторошних очей потягнулися темні стрічки диму долітаючи до старезної шафи. Дівчина знаходилася, наче, під гіпнозом спостерігаючи за цією чортівнею. Це видовище тривало всього декілька секунд і Христина міцно закрила повіки, надіючись прокинутися в теплому ліжку і швидше забути про цей жах.  

Цього разу дива не відбулося і дівчина не прокинулася. Вона досі стояла в будинку баби Калини. До неї знову повернулася здатність рухатися і дівчина зі страхом підняла голову догори. Очі зникли так само, як і темний дим.

Що це було? Вона не розуміла, що це все означало.

Декілька секунд дівчина все ще не могла рушити з місця не відаючи, що робити далі. Ноги самі повели її до тієї старої шафи і Христина лише підкорилася їм.

Руки самі потягнулися до дверей повертаючи невеликий ключик. Дівчина скрипнула дверкою і на неї звалилася якась  старезна потріпана книга, яка добряче гепнула їй по голові. На потертій коричневій палітурці був зображений невідомий символ подібний на зірку.

Книга була настільки старою, що з неї посипалися пожовклі сторінки прямо на підлогу. Дівчина нахилилася піднімаючи один з них  і завмерла. Крізь пожовклий папір на неї знову зиркнули дивні зелені очі і вона швидко заховала листок в книгу.

«Так діла не буде. Треба забиратися звідси!» - промайнуло в неї в думках. Міцно затиснувши книгу в руках вона прожогом вискочила з будинку.

Дорога назад виявилась ще складнішою. Добігши до старого дуба дівчина зупинилася, щоб хоч трохи віддихатися і перепочити. Страх, який переслідував її всю дорогу лише наростав.

Одна половина дівчини хотіла чим швидше забратися з цього села, а інша, навпаки – розгадати цю таємницю до кінця.

Христина знову почула дивний голос позаду і рвучко повернула на вулицю до діда Лукаша.

Навпроти неї стояв білий баран з закрученими рогами і пильно дивився на дівчину.

- А ти де тут взявся? – стряхнула вона головою, намагаючись прийти до тями. Тільки, баран, наче, приріс до землі і навіть не думав зникати.

Вона поволі його оминула і знову зірвалася з місця. Він, наче, переслідував бідну дівчину постійно перегороджуючи їй шлях. Вона не знала, що це все означало. Та й знати не хотіла.

Христина бігла так швидко, що не вистачало дихання. Дівчина була налякана до чортиків і мріяла лише про одне – живою дістатися до будинку діда Лукаша.