Розділ 15.

Старий різко змінив вираз обличчя насупивши брови і тяжко видихнув. Він знав набагато більше, ніж хотів розповідати, але зрозумів, що рано чи пізно повинен був сказати всю правду. Схоже, зараз був слушний момент.

- Кому, як не їй знати, кого прокляла її мати – Уляна, - прохрипів дід Лукаш дивлячись крізь простір.

Його слова наче струмом пройняли мозок  бідолашної дівчини. Вона точно не була готова до такої правди.

Христина не раз розмовляла з бабусею про її матір, але вона не поспішала ділитися подробицями їхнього колишнього життя. Баба Калина мріяла чим швидше виїхати з Лозового, тому що життя з  матір’ю-відьмою  не ладилося та й в селі люди шарахались її так само, як і її матері. Кажуть, багато біди наробила стара відьма і не одне життя загубила.

Калина, була іншою. Важко їй тоді було. В той час, вона познайомилася з хлопцем, з яким, згодом, втекла до міста і більше не з’являлася в Лозовому, аж поки не дізналася про смерть матері.

Це було все, що баба Калина, колись, розповіла дівчині, а подробиць Христина виясняти не стала. Та й навіщо копатися в минулому? Все одно нічого не змінити.

Але зараз вона відчувала неабияку потребу дізнатися всю правду.

- Розкажіть мені, будь ласка, все, що вам відомо про цю історію, - майже благальним тоном промовила дівчина. – Я просто відчуваю, що повинна дізнатися все.

Дід обвів дівчину прискіпливим поглядом, ніби вагався, але все ж таки почав говорити.

- Після трагічної загибелі косарів, люди просто зненавиділи пана Лозовського. Ніхто не знав, що насправді відбулося в тому урочищі, але жителі вирішили, що це справа рук Захара. Не довго думаючи, жінки загиблих захотіли помститися йому і підстерегли його біля озера. Однією з цих жінок була твоя прабаба Уляна, яка і нанесла йому смертельного удару ножем, а ще прокляла його і весь рід Лозовських. Тільки, розлючені жінки не обмежились вбивством Захара. Вони вирішили спалити його маєток, той що був біля озера. Не знаю, що керувало ними в той час, що вони зважились на таку жорстокість.

В тому маєтку знаходилася дружина Лозовського і його дворічний син. Хлопчик дивом врятувався, а його матір, швидше за все, згоріла заживо.

Спочатку, я вважав цю історію вигадкою, легендою. Мало що могли розповідати перелякані до чортиків жінки. Звичайно, я не повірив в ці страшилки. Тільки пізніше, дізнався, що це все правда і прокляття розлюченої відьми надто сильне. Воно торкнулося сина Лозовського – Луки.

- Луки? – перепитала Христина. Дівчина знаходилася в якомусь трансі від почутого. Її тіло скувало дивне відчуття тривоги, яке не давало спокійно дихати.

- Так. Саме від нього я довідався про це прокляття.

Ніхто не пам’ятає, коли Лука оселився в Лозовому, адже після смерті його батьків, хлопчика виховувала бабуся, яка жила в сусідньому селі. За чутками, вона було доволі заможною жінкою, але чому Лука повернувся в Лозове досі невідомо. В нього був син – Іван, який працював разом з батьком на фермі. Де була його мати - також невідомо. Лука був відлюдником і мало з ким спілкувався з місцевих.

Не витримавши важкої долі, син Луки втік з села. Кажуть,  в місто подався, але достеменно невідомо, що змусило його покинути село. Після своєї втечі він більше ніколи не з’являвся в Лозовому і ніхто не бачив його.

І я не бачив. Лише перед смертю, Лука розповів мені, що Іван злякався прокляття, яке, за його словами, переслідувало всіх чоловіків роду Лозовського. Він не хотів, так як його батько – доживати в злиднях, рахуючи кожну копійку. Тому, подався шукати кращої долі до Львова.  

- І де ж він зараз? – поцікавилась дівчина захопившись розповіддю діда. Ця історія могла б стати справжньою сенсацією, якби в ній не фігурувало ім’я прабаби Уляни.

Дід лише стенув плечима.

- Може у Львові. Я більше ніколи його не бачив, - коротко відрубав старий.

- А в чому суть цього прокляття? – ніяк не давала спокою Христина, підкидаючи дідові все нові запитання.

Та, нажаль, він не знав достеменно. Перед смертю Лука промовив: « Я помру в повній самотності, так само як і мій син і його син. Цього вже не зупинити». Далі він бурмотів незрозумілі речі, які більше нагадували марення, а на наступний день його знайшли мертвим.