Розділ 10.

Знову якась стара хата, тільки охайніша і затишніша. Христина поволі ступає по дерев’яній підлозі, наближаючись до ліжка, в якому тяжко стогне поморщена стара. Вона простягає руку Христині, просить, щоб та підійшла ближче, але дівчина зупиняється. Вона не може розгледіти обличчя цієї жінки. Перед очима туманна пелена. Зображення просто розпливаються перед Христиною. Дівчина знову ступає декілька кроків, але все одно залишається на місці. Крики старої віддаляються і Христина, ніби, відпливає назад. Вона все далі і далі від незнайомої жінки. Немов, невидимі сили  відтягують дівчину назад, і вона не може керувати своїм тілом. Раптом, Христину щось виштовхує  з тієї кімнати. Вона опиняється на вулиці, а двері того будинку з гуркотом зачиняються. Дівчина лежить на холодній землі не в змозі поворухнутися і з жахом впізнає знайомий будинок баби Калини.

- Вставай, - лунає грубий чоловічий голос. – Вставай, - знову наказує дівчині.

Христина розплющує очі і бачить перед собою Андрія, який стоїть над нею, нависаючи, ніби, темна хмара.

- Нарешті, - промовив хлопець пильно вдивляючись в обличчя дівчини. – Все гаразд? – опустився  до неї на диван. – Виглядаєш блідою, наче з тебе витекла вся кров.

- Нормально все, - прохрипіла Христина прочищаючи горло. – Кошмари дістали. Другий раз поспіль бачу один і той же сон.

- Це від постійної напруги, - запевнив хлопець. - Мені теж сниться якась маячня, але я не беру дурного в голову і тобі не раджу. Ти ще не передумала до нашого діда Лукаша навідатись?

- Дай мені п’ять хвилин, щоб очі протерти.

- Я тебе на вулиці зачекаю, - промовив хлопець і направився до дверей.

Через хвилину, Христина вже стояла на ногах. Вона швидко розчесала заплутане волосся і зібрала його у високий хвіст. Одягнула шапку і куртку, ретельно обмотавши шию в’язаним шарфом. Раптом, її погляд впав на камеру, яка мирно лежала на тумбі.

«Може, пригодиться» - промайнуло в її голові і вона різко схопила її до рук.

- Б-р-р! Як холодно, - невдоволено промовила дівчина опинившись на вулиці. – Здається, мороз лише посилює позиції.

- Давай мерщій, бо вже почало темніти, а дорога трохи далекувата, - пробурчав Андрій, першим покидаючи подвір’я сусідки.

- А де Ніна? – раптом, згадала Христина про жінку. – Я не бачила її в будинку, - кинула хлопцеві в спину наздоганяючи його.

- Я теж її не бачив після того, як прокинувся, - повідомив Андрій рівним тоном. – Може, до когось в гості пішла? – припустив він.

- Чорт! Якось не зручно вийшло, - бідкалася дівчина швидко перебираючи ногами, аби встигнути за хлопцем. – Ми знову, несподівано, втекли. Вона буде хвилюватися.

- Вона прекрасно знала, куди ми збираємося, - відказав хлопець ще більше прискоривши кроки. – Викинь це з голови!

Далі, вони йшли мовчки, наодинці зі своїми думками.

Христину знову заполонило відчуття, ніби хтось слідкує за ними і вона мимоволі вчепилась під руку до Андрія. Він, ніби відчуваючи її страх, знову запитав:

- Що це з тобою? Виглядаєш переляканою.

Христина була не з тих дівчат, яких запросто можна було чимось злякати, але зараз, вона сама не могла зрозуміти свого стану.

- Нічого я не перелякана, - відмахнулась дівчина відсторонюючись від Андрія. – Просто в мене чоботи слизькі, - збрехала вона прямо в очі різко висмикуючи руку.

- Ну, тоді чому руку забрала? Я ж просто запитав. Точно налякана, - підтвердив свої припущення він.

Христина вирішила промовчати.

Повернувши на вулицю діда Лукаша, Андрій, несподівано зупинився.

- Іди, я наздожену, - кинув Христині застигаючи на місці.

- Ти куди? - перелякано запитала дівчина округлюючи очі.

- Природа кличе, - буркнув він віддалючись у темряву, що обволокла все навколо.

- Ти не міг справити нужду, коли ми були в Ніни? – обурилась Христина продовжуючи іти далі. – Божевільний якийсь, - далі бубоніла вона віддаляючись від Андрія і поринаючи у відчуття тривоги.

Крок за кроком їй ставало все страшніше і моторошніше. Зрештою вона зупинилася і вирішила зачекати хлопця біля дороги. Відчуття, що хтось за нею спостерігалося лише наростало і її серце почало стукати ще частіше. Вона обернулася, але Андрій взагалі зник з поля зору. Дівчина почала бігти назад і не помітила, коли перед нею виріс велетенський стовб. Вона мало не врізалась в нього з розбігу, зупиняючись всього лише в міліметрі від стовба.

«Що за чортівня?» - подумала дівчина жадібно хапаючи ротом повітря. Від різкого викиду адреналіну їй стало катастрофічно мало кисню.

Вона точно пам’ятала, що ніякого стовба тут немає і бути не може. Христина потрусила головою, відганяючи раптове марево, яке нависло над нею, затуманюючи здоровий глузд.  Потім перехрестилася і розплющила очі. Перед нею стояв Андрій і насмішкувато поглядав на дівчину.

- Вирішила мене дочекатися? Вже й кроку без мене не можеш ступити, - випалив він глузливим тоном.

- Дурень ти і жарти в тебе дурнуваті! - Закипіла дівчина, але глибоко в душі щиро йому подякувала.  – Я мало не померла від страху, - зізналась вона міцно чіпляючись під руку Андрія.