Розділ 9.

Декілька секунд і з-за дверей з’явилася постать знайомої жінки в хатньому халаті і капцях. Побачивши своїх гостей жінка радісно зойкнула, запрошуючи всередину будинку.

- Господи! Живі! Слава Богу! А то я вже придумала казна що! Проходьте, не стійте на порозі, - завелась Ніна.

- І вам, доброго дня, - привітався Андрій. – Вибачте, що знову до вас, але нам більше нікуди піти, - благально подивився хлопець, включаючи погляд кота зі Шрека. 

Схоже, що сусідка і так би впустила цих туристів, які аж згорбилися від холоду.

Переступивши поріг будинку, Андрій одразу попрямував у вітальню до груби. Христина пішла слідом за ним.

- Де ж ви були цілу добу? Як пішли вранці - так з кінцями! Я вже не знала, що думати, - схвильовано бурчала сусідка.

- Ми ходили на озеро, - нарешті заговорила Христина, стягуючи з себе куртку. – Дід Лукаш, чи як там його, відмовився нам розповідати про вашого диво пана, тому ми вирішили самі з ним поговорити, - випалила дівчина притулившись спиною до теплої стіни.

- Ой людоньки! – заволала Ніна, затуляючи рот руками.  – Як же вам таке в голову прийшло! Це ж небезпечно! Ви розумієте, що могли ніколи більше не повернутися звідти?

- Але ж повернулися, - приєднався до розмови Андрій, кидаючи погляд на коричневу тумбу, що стояла в кутку кімнати. Він помітив на ній знайому камеру і одразу кинувся до неї.

- Звідки вона тут? – з нерозумінням витріщився на Ніну, яка теж виглядала здивованою.

- Так... дід Лукаш приніс, ще вчора, - додала вона серйозним тоном. – Сказав, що на озері знайшов лише камеру. От я і подумала, що ви того…. – раптом, вона замовкла, ще більше округлюючи очі. – А де ж ви були весь день?

- Гуляли по селі, - несподівано промовив Андрій, вирішивши не казати сусідці правди. Він не хотів, щоб ще й вона вважала їх божевільними.

А от, якого біса, там робив дід Лукаш? Для них обох це було справжньою загадкою. Якщо він повернув камеру Ніні, значить шукав їх. Надіявся, що застане в цьому будинку, але молоді гості мов крізь землю провалилися.

Цей старий навмисне щось приховував. Щось, дуже важливе. Він вперто не хотів нічого розповідати цій парочці, але пішов за ними до озера.

Для чого? Тепер, Андрій не хотів повертатися в місто. Він хотів дізнатися, що приховував від них дід. А ще, йому кортіло увімкнути камеру і подивитися, чи зберігся запис.

Христина, ніби читаючи думки хлопця, теж відірвалась від тепленької стіни і підійшла до Андрія.

- Вмикай. Може, нам таки вдалося хоч щось відзняти, - промовила дівчина і Андрій слухняно натиснув на кнопку.

Невідомо, скільки часу ця камера пролежала на морозі. Хлопець, не був би здивований, якби вона взагалі перестала працювати.

Але, на їхнє щастя, чи то, нажаль, екран загорівся. Хлопець вправно зробив всі маніпуляції і запустив  останній ролик, який йому вдалося відзняти.

Дивно, але цього разу все збереглося. Ну, майже все. Он хмари, які зі швидкістю світла почали затягувати блакитне небо. Он вихор, що здійнявся зі сторони хащів, зробив декілька кіл навколо них і наблизився до хлопця.

В цей момент камера впала в сніг і на цьому все закінчилось.

Андрій спробував перемотати і зупинив на тому місці, коли на екрані випливло  похмуре обличчя діда Лукаша. Це було останнє, що збереглося. По часу, старий знайшов камеру через дві години після їхнього зникнення. Значить, він не відразу пішов за ними.  Невже, справді, не повірив?

- Що будемо робити? - запитала дівчина, повертаючись на своє тепле місце.

Сусідка, Ніна, тільки кидала незрозумілі погляди, то на дівчину, то на хлопця. Вона мовчки спостерігала за ними не втручаючись в їхню розмову.

- Я б хотів ще раз поговорити з цим старим. І, бажано, сьогодні, - відповів Андрій, поклавши камеру туди де взяв. – Тільки, спершу, зігрітися  не завадило б.

- І поїсти вам не завадило б, - втрутилась Ніна і понеслась на кухню.

За мить, перед гостями стояла глибока тарілка з варениками.

В Андрія, мало слина на витекла від апетитного запаху їжі. Христина теж відчула неабиякий голод. А після того, як побачила перед собою тарілку, її шлунок голосно забурчав звуками помираючого кита. Аж незручно стало перед жінкою, яка так гостинно їх частувала.

- Дякуємо вам за смачний обід, - промовила Христина важко видихаючи. Андрій проковтнув останнього вареника і теж подякував відкинувшись на спинку дивану.

- Може, я вам хоч дров нарубаю, - раптом, запропонував хлопець. – Ви нас так смачно нагодували. Хоч трохи віддячимо вам, - продовжив він.

- Дякую, дитино. Не відмовлюсь від допомоги, - промовила жінка. – Зима цього року люта. Дров багато потрібно, аби хату натопити.

Христина прибрала зі столу і вимила посуд, поки Андрій допомагав Ніні з дровами.

Через годину хлопець повернувся в будинок і приліг відпочити. Христина теж вирішила трохи подрімати і занурилась в глибокий сон. Лише, Ніна, не могла нічого зрозуміти і сон її не брав.