Розділ 6.

- Нічого собі особнячок! – вигукнув Андрій, роздивляючись все навколо. – Ця хата мені подобається набагато більше!

- Бо ти звик до розкоші! Синок заможного татуся! – фиркнула дівчина з відразою. Вона сама не розуміла звідки в неї так раптово спалахує злість до цього хлопця.

Андрій вирішив більше взагалі з нею не розмовляти.

«От стерво!» - подумав він. «Що вона взагалі знає про наше з батьком життя»?

На цій, не дуже веселій ноті, двері будинку відчинилися і звідти з’явився  сивий дідок з рушницею в руках, яка була націлена в сторону молодих людей.

Такого прийому вони явно не очікували і їхні руки, майже, синхронно піднялися вгору. Перед очима пробігло все коротке життя  ще молодої дівчини і,  трохи старшого хлопця.

- Ви хто такі, і що вам треба? – злостиво прохрипів старий, все ще тримаючи зброю націленою на них.

Від страху, дівчина забула навіщо прийшла і, майже, не чула слів діда, адже її гучне серцебиття відбивалося у вухах.

- Ви всіх гостей так зустрічаєте? – Набравшись сміливості зрештою запитав хлопець, бо Христя якось миттєво розгубила здатність вести діалог. А ще журналістка, називається.

- Я нікого не запрошував! – гаркнув старий, пронизуючи його своїм колючим поглядом.

Він досить відрізнявся від вчорашнього дідуся. Без бороди, акуратно виголений і одягнутий пристойно. На ньому тепла байкова сорочка в синю клітинку і чорні штани під ремінь. Взутий  в прості домашні капці. Тільки, якби  він був більш гостинніший – ціни б йому не було!

- Ми з телебачення, - повертів камерою в себе над головою Андрій. – Може, ви, все ж таки, опустите рушницю?

- Я не даю інтерв’ю! Забирайтеся звідси поки я не підстрелив ваші зади! – знову прохрипів він.

Здається, спілкуванням тут і не пахло. Дідуган налаштований надто вороже.

- Що будемо робити? – Андрій перекинув свій  розгублений погляд на Христину.

- Я буду не я, якщо він з нами не поговорить, - ледь чутно прошипіла дівчина.

- Ми шукаємо діда Лукаша! – викрикнула вона, не зрушивши з місця.

- Навіщо він вам? – здається, зацікавився старий.

- Я онука баби Калини – Христина, і хотіла б вас дещо запитати, поки ви нас не застрелили! – відповіла дівчина переводячи погляд на Андрія.

- Його знімати не будемо, - шепнула хлопцеві. – Навіть не вмикай камеру при ньому, цей  може і розтрощити.

Після того, як дівчина відрекомендувалася дід став більш поблажливим і опустив рушницю.

- Дівка може зайти! – виніс вердикт. – А цей - хай на вулиці почекає, - з недовірою кинув старий.

- Це мій наречений, - враз вигадала дівчина, підморгуючи Андрієві, - і я б не хотіла, щоб він тут все собі обморозив,  ну ви ж розумієте? – по-ангельськи подивилася на діда і він розтанув.

- Чорт з вами! Заходьте двоє. Тільки штуковину цю в передпокої залишите, а то я знаю вас! Журналюги! – ненависно виплюнув старий, показуючи на камеру.

Молоді люди переглянулись між собою і, отримавши маленьку перемогу над зловісним дідуганом, попрямували в будинок.

Андрій залишив камеру в передпокої на тумбі, так як наказав Лукаш і гості пройшли в велетенську вітальню.

На дерев’яних стінах висіли голови з вбитих тварин, які навіювали прихований страх.  Підлога була вистелена килимами  зі шкур. Посередині кімнати масивний дубовий стіл, декілька стільців і м’який світлий диван у вигляді літери Г. В кутку красувалася висока ялинка, оздоблена золотистими та червоними іграшковими кулями і кольоровою гірляндою. Біля стіни простягнувся дерев’яний стелаж з безліччю книгами. В будинку було тепло, затишно, чистенько.

Схоже, що старий жив не сам. Бо одному, мабуть, було б складно тримати такий велетенський будинок в ідеальному порядку. Навіть, якби цю кімнату поділити навпіл, все одно вона б виглядала доволі просторою.

Дід вказав рукою на диван, запрошуючи гостей присісти. Вони чемно підкорилися, все ще роздивляючись незвичний інтер’єр.

- І про що ви хотіли запитати старого? – першим почав дід Лукаш, сідаючи поруч на стілець.

- Про пана Лозовського, - випалила дівчина на одному диханні. В очах діда загорівся прихований вогник.

- Хм…цікаво, - прохрипів старий, вигинаючи одну брову дугою. – Конкретніше, будь ласка. Що ви хочете дізнатися і для чого? – серйозним тоном запитав, пильно дивлячись на дівчину.

- Розумієте… тут така справа, - запинаючись почала вона, намагаючись підібрати потрібні слова, щоб втертися в довіру старому. – Ми хотіли поговорити з вами ще вчора, але випадково переплутали будинки і потрапили в якусь стару, закинуту хату до невідомого дідуся, якого прийняли за вас.

Дід уважно слухав Христину насупивши брови.

- Він нам розповів легенду про жорстокого пана Лозовського і про те, як його вбили жінки, закатованих косарів, - в дівчини аж в горлі пересохло від згаданого.

Старий теж помітно насторожився. Тільки Андрій, здається, зовсім не звертав на них уваги втупившись в стіну, де висіла голова дикого кабана.