Розділ 1.

Часто, ми не розуміємо своєї ролі в цьому світі. Не знаємо, явного свого призначення, живемо звичайним життям, закриваючи очі на різні надприродні явища та сили. Та, одного дня, ця приглушена частина твого єства виходить на зовні і ти повинен знайти в собі сили змагатися. Не просто змагатися зі злом, а змагатися з собою. Бо саме в тобі відкривається та сама частинка темного, яку треба перебороти, ламаючи себе.

Життя Христини склалося непогано. В свої двадцять вісім років вона займалася своєю улюбленою справою отримавши посаду журналістки на одному, доволі популярному телеканалі, яка приносила їй неабияке задоволення. Христю завжди цікавило все таємниче, незвідане, надприродне, яке не підлягало: ні науковому поясненню, ні здоровому глузду. Вона з дитинства полюбляла слухати історії своєї бабусі про різних чаклунів,  темних відьом та духів, які вимальовувались перед нею немов живі. Дивно, що вона ні краплі не боялася, а навпаки, заслуховувалась розповідями, з головою поринаючи в їх потаємний світ.

Коли  продюсер телеканалу повідомив про майбутню телепередачу, в дівчини загорілись очі. Вона дуже хотіла стати хоча б невеличкою частинкою цієї містичної історії. Саме тоді, Христина, серйозно зацікавилась містикою і мала на меті зібрати якомога більше інформації для майбутнього шоу.

Іван Григорович тільки підтримав її  шалену ідею, відправитись в одне загадкове село на Поліссі, в якому, по розповідях бабусі Калини, відбувались дуже дивні речі. Дівчина сподівалася, що, можливо, саме там, їм вдасться відзняти якийсь цікавий сюжет, або просто поспілкуватись з місцевими жителями і послухати ці історії з вуст очевидців.

Христина зібрала все необхідне приладдя для зйомки і чекала на Андрія —  оператора, з яким вона планувала їхати на Полісся. Він, як завжди, десь затримувався, чим неабияк її дратував і вона починала злитися.

Христя ненавиділа очікування, вихором вилетіла в коридор і помчала вздовж нього в пошуках Андрія.

«Як можна бути таким безвідповідальним? Адже, домовлялися, що виїзд рівно о десятій!»

Помітивши широкоплечу постать в кінці коридору, Христя мало не спопелила його своїм лютим поглядом буревієм наближаючись до цілком розслабленого хлопця. Він стояв спиною до неї, неквапливо попивав каву і весело базікав про щось із гримером.

«Та, щоб тобі!» - розгнівалась дівчина, стріляючи в нього своїми зеленими очима, що наповнилися злістю. Помітивши її розлючене обличчя, хлопець мимоволі впустив свій паперовий стаканчик і чорна міцна кава виплеснулась прямо на світлий паркет.

- Я тебе вже годину чекаю! А ще апаратуру завантажувати в автомобіль. Чи я сама все повинна робити? – налетіла на нього Христина хижо плюючись отрутою. Зараз вона нагадувала справжню кобру.

- Встигнемо ми в твою глухомань, ще набридне. Вгамуйся і випий кави, - спокійно, як нічого не було, промовив Андрій, ще більше її дратуючи своїм спокоєм. От тільки, Христина не збиралася його слухати. Все одно буде так, як хоче вона.

- Андрію, нам їхати мінімум п'ять годин! А на вулиці сніг і дорога дуже слизька, тому ти підеш і завантажиш приладдя в автомобіль. Негайно! – з натиском мовила навіть не думаючи поступатися.

Хлопець невдоволено зітхнув, але все ж підкорився. Андрій знав, що з нею краще не сперечатися. Вперте дівчисько. Справжня вискочка! Вони одразу не порозумілися, як тільки Христя прийшла до них на телебачення. Самовпевнена, зарозуміла,  завжди на хорошому рахунку в Івана Григоровича. Справжня відьма. Мабуть,  їй вже скоріше кортить поїхати на свій шабаш і злитися з близькими по духу чудовиськами. По чутках, в тому селі водилося багато такої нечисті, як вона.

Андрій заніс все необхідне приладдя для зйомки в автомобіль і сів за кермо. Христина вже чекала його на передньому сидінні надувши свої рожеві щоки і гучно сопіла.

На вулиці було морозяно, тому автомобіль завівся не відразу. Все ж, розігрівши трохи мотор, вони вирушили у тривалу поїздку.

Виїхавши за місто дорога стала спокійнішою, однак залишалася дуже слизькою. Машину постійно водило в різні боки. Андрій нервово стискав кермо, намагаючись втримати автомобіль на трасі і нервував, коли ледве не таранив автомобілі, що рухалися попереду.  Він не хотів вирушати сьогодні, але це все Христина. Вбила щось собі в голову, а виконувати потрібно було йому.

Майже, всю дорогу вони їхали мовчки, перекидаючись загальними фразами. Два рази зупинялися на заправках, щоб випити кави і справити природні потреби. Дорога зайняла більше п’яти годин, і Андрій вже втомився їхати за кермом, але виду не подавав.

До села Лозове, вони добралися, коли вже почало вечоріти. Христина лишень кидала невдоволені погляди на Андрія, мовляв, це через нього вони приїхали так пізно.

Дівчина дістала записник з адресами, які повідомила їй бабуся Калина. Судячи з першого запису їм потрібно було добратися до будинку діда Лукаша, який жив біля озера.

Село було невеличке, тому стару обдерту хату неподалік берега, знайти було не важко. Андрій зупинив автомобіль біля дороги, і, вони з Христиною направились до будинку. Подвір’я було занедбаним, доріжка не розчищена, а хатина мала вигляд сараю. Складалося враження, що тут давно ніхто не живе.

Христя почувалась засмученою, настрій зіпсувався, але вогник надії, що не все втрачено ще жеврів. Сніг звучно поскрипував під ногами переливаючись сріблястим відблиском і супроводжуючи дівчину до поломаної хвіртки.