9.

9.

Старі часи.

Що робити людині, якщо вона не може вийти з кімнати, якщо їй непотрібно перейматися, чи буде що їсти, немає необхідності працювати, але й з ким поговорити – також немає? До того ж, ані пан Дракон, ані Маркус не потурбувалися про те, щоб тут опинилася бодай одна книга… Що ж залишалося Магді?

Спочатку вона наводила лад у кімнаті. Але це заняття дівчині швидко набридло, а головне – усе це не мало зараз значення… Присівши на стілець, вона замислилася.

А про що може думати людина у її становищі? Звісно ж, про власну долю. Точніше, про те, що на неї чекає далі. Проблема, однак, полягала у тому, що для  того, щоб намагатися зрозуміти, що ж станеться з нею далі, Магді не вистачало знання. Знання про те, що ж собою являє пан Дракон, та що, власне, робить із такими, як вона. Ось це залишалося загадкою, відомо було лише те, що жодна з них додому не повернулася. Маркус зберігав мовчання й про простіші речі. Зрозуміло було лише одне,- нічого доброго…

Проте, ці думки не мали сенсу, - знов-таки, нічого не було відомо… А ще від них можна було просто збожеволіти, Магда сама розуміла це. Як і те, що потрібно змусити себе думати про щось інше. От тільки про що ж, окрім як про пана Дракона?

Раптом Магда зрозуміла, що ця тема значно більша, ніж те, що той робить із такими дівчатами, як вона. Навіщо, власне, він вимагає, щоб йому віддали чергову жертву, та ще й називаючи її на ім’я?

Але, знов-таки, це не єдине, що потрібно було зрозуміти. Ця вимога, - здається, лише епізод у всьому тому, що робить пан Дракон. Навіть, якщо для неї, чи для іншої дівчини, - це її єдине життя. Але для пана Дракона – це щось більше. Не вони самі, ні, а те, частиною чого ця вимога є.

Інша частина була не менш цікавою. Здавалося, над цим ніхто не замислювався, - принаймні, Магда жодного разу не чула про таке від батька, а той, будучи суддею, спілкувався із багатьма впливовими людьми у місті: а чому дракон оселився саме тут? Чому обрав саме Остенфрайбург для того, щоб жити поруч, залякувати жителів та висувати їм, - або, точніше, усьому місту цілком, як єдиній істоті, - свої вимоги? Чим Остенфрабург так сподобався йому, чим він особливий? Магда була впевнена, що кожен городянин зараз більш за усе хотів би, щоб їхнє місто не було таким привабливим для пана Дракона.

Але все ж таки: чим саме? А це, знов-таки, залежить від того, яку мету він, пан Дракон, перед собою ставить.

Навряд чи мова про гроші. Хоча пан Дракон і вимагає чимало грошей. Але навіщо вони йому? Що та в кого пан Дракон може за гроші, якими розраховуються люди, купувати? Тим більше, якщо усе потрібне він отримує і так, безкоштовно. Аж до молодих дівчат, з якими потім незрозуміло, що робить… Але ніхто не в змозі йому відмовити.

Одна суцільна загадка. Якби це був не просто дракон, а перевертень, що може перетворюватися на людину, на чоловіка, - тоді усе було б зрозуміло. І гроші, й дівчата… Але усе, що знала Магда про пана Дракона, - що усі, хто бачили його, описували величезного змія з крилами. А отже, ані жити серед людей, та витрачати гроші на якісь покупки, ані робити щось очевидно погане з дівчатами не міг.  Тоді навіщо йому усе це? Усе, чого він вимагає. Це виглядало безглуздим. З іншого боку, він робив занадто багато, щоб усе це не мало сенсу.

Так от, чому саме Остенфрайбург? Чим їхнє місто особливе, або привабливе саме для пана Дракона? Магда не виїздила з нього, але сумнівалася, що люди, які живуть тут, чимось відрізнялися від тих, що живуть у інших місцях. За винятком, хіба що, доктора Ноймана. А можливо, й десь іще є такі розумні люди…

Звісно, це – доволі багате торгове місто. Але у сусідніх землях досить ще більш багатих міст.

Можливо, справа у тому, що Остенфрайбург живе досить замкнено. Ні, звісно, в його мешканців є контакти з зовнішнім світом. Сюди й кораблі приходять, і самі городяни, якщо потрібно, їздять у інші міста. Хто – у справах, як Хайнц Тобенау, він і пана Дракона першим побачив, коли повертався з такої поїздки. Хто – на навчання, як Маркус. Доктор Нойман – той взагалі багато де встиг пожити за своє довге життя, та багато чого побачити.

Але все-таки… От, сама Магда ніколи ніде, окрім рідного міста, й не бувала (і тепер вже не побуває, знову повернулися сумні думки). І таких – багато. Якщо непотрібно у справах, мало хто їздить кудись.

З іншого боку, майже усі городяни знайомі між собою, багато хто є родичами. Майже, як одна велика родина. Іділія, поки в тебе добрі стосунки з усіма, й поки  не виявиться, що їхнє благополуччя залежить від твоєї біди. Або навіть смерті.  І ці добрі люди не дадуть тобі життя, вимагаючи жертви, - заради загального блага. Навіть, якщо до того й не дійде, все одно, якщо ти відрізняєшся від них, та хочеш бути самим собою, - ти вже ніхто. В тебе нічого не будуть купувати, на тебе не будуть працювати або, навпаки, брати на роботу… Магда не знала точно, чи це так у інших містах, - бо ніколи там не бувала, - але припускала, що, принаймні, не у такій мірі. Принаймні, вони не зв’язані із зовнішнім світом єдиним мостом.

Можливо, це ще одна причина? Якщо є лише один шлях. І дуже просто дізнаватися, хто та коли поїхав або приїхав. Хто привіз які товари або, що не менш важливо, звістки. Та вивіз.

З іншого боку, навіщо це панові Дракону? Він ніколи не висував вимог щодо торгівлі, або, наприклад, сплати данини з кожної ввезеної до міста цеглини чи рулону тканини.  Мешканці Остенфйрайбурга займалися своїми звичними справами, - якщо тільки пан Дракон не вимагав побудувати йому замок, - та, звісно, місто було змушено платити йому, але лише певну суму, хоча й велику. З усього міста загалом. Панові Дракону було, мабуть, все одно, яким саме чином місто збере ці гроші.