4.

4.

Старі часи.

Коли за спиною зачинилися грати, а потім – дерев’яні, оковані залізом, двері, Магда зрозуміла дві речі. Перша: просто зараз небезпека їй не загрожує. Як би не виглядав, ким би не був пан Дракон, - зблизька його ніхто не бачив, окрім, можливо, Маркуса, - та що б він не збирався, зрештою, з нею робити, - це мало відбутися пізніше. Не просто зараз.

Друга: її, Магду Леманн, заперли тут для того, щоб тримати якийсь час. Допоки пан Дракон не захоче зробити з нею те, заради чого й вимагав її, - як до цього інших, - у якості частини данини від Остенфрайбурга. Щоправда, з цих інших ніхто назад не повертався. Окрім того ж таки Маркуса, із яким усе було інакше.

З цього випливали два висновки. Перший: якщо вона хоче спробувати врятуватися, то є час, щоб розробити якийсь план та втілити його. Невідомо, скільки саме часу, але він є. Тобто, зволікати, звісно, не треба, але й зарано панікувати теж. Щоправда, вона сама дивувалася своїй холоднокровності.

Другий: якийсь час, - хоча й невідомо, скільки саме, - доведеться у цій кімнаті пожити. А отже, потрібно уважно роздивитися тут усе. Ось з цього й треба розпочати.

Окрім того, Магда відчувала втому. Не від роботи, а від невідомості. А тому, побачивши посеред кімнати ліжко, зробила кілька кроків та сіла на його край. Ляснула у долоні, - ніби щоб переконатися, що руки вільні, та можна робити ними, що завгодно. Та стала крутити головою, щоб роздивитися своє нове помешкання. Або місце ув’язнення.

Про останнє, щоправда, нагадували лише грати. На вході сюди, - із горизонтальними металевими прутами, та на досить великому вікні, - ззовні, за стеклами, - із вертикальними. Вікно можна було відчинити, щоб провітрити кімнату.

Ліжко виявилося із м’якою периною, - не гірше, ніж вдома. У тій ситуації, у якій Магда опинилася, це можна було вважати приємним сюрпризом. Стіни, на відміну від інших приміщень замку, де вона встигла побувати, були побілені. Окрім дерев’яного ліжка, тут були ще шафа, невеличкий стіл, два стільці, зовсім невелика скриня, усе це – доброї роботи, наскільки вона розумілася на таких речах.  На столі стояв навіть якийсь посуд, - із ним можна було розібратися пізніше.

Невеличкі дерев’яні двері вели до сусіднього приміщення. Меншого за розміром, теж із загратованим віконечком, а от стіни тут побілені не були. Зате були у наявності дві інші важливі речі.

Дивна конструкція із воротом та ланцюгом, на кінці якого закріплено щось на кшталт відра, тільки дуже малої ширини, та, навпаки, глибокого. Його майже можливо було обхопити пальцями. А у підлозі – був отвір, куди якраз ця подоба відра й пролізе. Слід було зробити висновок, що це – таким чином влаштований колодязь. А влаштований він саме таким чином із подвійною метою: по-перше, щоб підняти ємність, наповнену водою, непотрібно забагато сили, по-друге – отвір замалий, щоб використати його для втечі. Або навпаки.

Друга річ – на певній відстані, і теж отвір у підлозі, але слугував він явно для того, щоб виливати туди вміст нічного горщика. До того ж, здається, там, унизу, зроблено такий нахил… Щоб не було нічого спільного із колодязем.

Принаймні, смерть від спраги їй тут точно не загрожує, подумала Магда, повертаючись до кімнати. Перш, ніж знову присісти, підійшла до шафи, відчинила її, та на хвильку остовпіла від здивування. Бо виявила там аж дві сукні, більш підходящі, щоб ходити вдома, ніж та, нарядна, що була на ній. До того ж, навіть за розміром! У  скрині знайшлися якісь потрібні дівчині дрібниці.

Магда вирішила розпочати з того, щоб перевдягнутися: так, дійсно, буде зручніше. Після цього сіла на стілець, поставила лікті на стіл та сперлася на руки чолом. Побачене потрібно було обдумати.

З усього виходило, що той, хто облаштував тут усе, розраховував, що жити тут ув’язнена буде довго. Цікаво, усе це зроблено тільки для жінок?

Саме такий висновок потрібно було зробити з наявності ось цього невеличкого колодязя, та й з багатьох інших дрібниць. А головне – з наявності навіть запасного одягу у шафі. І хтось же його підібрав! І взагалі, надто добре тут усе було продумано… Ким? За облаштування цього місця відповідав Маркус? Чи усе придумав сам пан Дракон?

З’ясувати це можливості, звісно, не було. Принаймні, поки що.

Натомість, другий висновок давав набагато більше надії. Магда була дівчиною практичною, - принаймні, так вважали більшість її знайомих, та навіть батько. А тому могла оцінити місце свого ув’язнення ще з однієї точки зору: хтось зробив майже усе можливе, щоб їй, поки перебуватиме у замку, у цій кімнаті, було зручно. Настільки, наскільки це можливо тут.

Треба було визнати, що зусилля ці увінчалися результатом. Питання було у іншому. Що ж з цього випливало? А зробити висновок було неможливо. Оскільки невідомим залишалося головне: навіщо, власне, пан Дракон вимагав від міста таких жертв? Навіщо йому знадобився цей дивний, з усіх точок зору, замок, та ще й у такому місці? Судячи з тиші навколо, господаря вдома, очевидно, не було. Дракон, звісно, міг полетіти, куди завгодно, та повернутися, коли заманеться, але все ж таки… Куди він діває гроші, що привозять йому сюди? Напевно, саме вони й були у тій скрині, на якій сиділа Магда, чекаючи своєї долі надворі. От хіба б повірила вона ще нещодавно, якби хтось сказав, що доведеться сидіти на скрині із золотом? А головне, що відбувається із такими, як вона, молодими дівчатами, яких час від часу вимагав доставити йому пан Дракон? Ще й називаючи імена. Цього разу у листі з печаткою у вигляді відбитка драконячої лапи було ім’я Магди Леманн. Але, звісно, вона була не першою, та, мабуть, і не останньою. А головним було те, що жодна з тих, з ким це сталося раніше, не лише не повернулася додому, а навіть невідомо було, що ж саме з ними сталося.