Розділ 46

Пробачення та вибір Наташі

Слова Еліри лунали в голові Наташі, як важкі удари дзвона. Поки за дверима коридору лунав шум магічного протистояння — брязкіт меча Аелісс та сяйво Печаті Оксани, — Наташа дивилася на свої тремтячі долоні. Все її минуле, всі спогади про дитинство, про затишний дім бабусі в селищі під Києвом, про смачний пиріг і тихі казки на ніч — усе це постало в зовсім іншому, невідомому світлі.

Вона повільно дістала з-під халата свій срібний ланцюжок. Прозорий камінь, який вона завжди вважала звичайним гірським кришталем, зараз м'яко пульсував у її пальцях глибоким, фіолетовим світлом, ніби реагуючи на її тривогу.

Наташа опустила голову і з гіркотою прошепотіла, звертаючись до непритомних уявних образів своїх рідних:

— Пробачте... Я зовсім нічого не знала про свою сім'ю. Я й уявити не могла, через що вам довелося пройти і яку таємницю ви берегли задля мого спокою...

Еліра м'яко торкнулася її руки:

— Не вини їх, Наташо. Твоя бабуся зробила це, щоб подарувати тобі справжнє, мирне життя без страху та війн Нижнього Світу. Вона хотіла, щоб ти рятувала життя як медик, а не билася за трон чи магічні печаті.

Наташа глибоко вдихнула, витираючи сльозу, і її погляд став твердим та рішучим. Біль і розгубленість поступилися місцем внутрішній силі.

— Вона подарувала мені це життя, — сказала Наташа, міцніше стискаючи камінь у кулаці. — І я не дозволю темним істотам зганьбити її пам'ять або нашкодити моїм друзям і цій лікарні!

У цей момент камінь на ланцюжку спалахнув яскравим, захисним сяйвом. Магія її роду, яка спала роками, остаточно прокинулася, наповнюючи Наташу силою. Вона підхопила медичну сумку, вибігла з маніпуляційної і встала пліч-о-пліч з Оксаною та Аелісс, готова захищати свій дім і свою нову долю.