Розділ 45

Тіні над лікарнею

У коридорі лікарні панувала нічна тиша, переривана лише мірним пищанням монітора серцевого ритму. Наташа вправно змінила флакон у крапельниці та витерла піт з чола. Бузковий відтінок в очах Еліри став дещо м'якшим, а дихання — рівним і глибоким.

— Перстень мого роду? — стиха запитала Наташа, присівши на край кушетки. — Про що ти говориш, Еліро? У мене немає жодних перстнів. Моя бабуся залишила мені лише стару скриньку з листами та срібний ланцюжок із простим прозорим каменем...

— Цей камінь — не просто прикраса, — слабким голосом відповіла Еліра, намагаючись піднятися на ліктях. — Це Печать Спадкоємців Нижнього Світу. Твоя бабуся приховала її під виглядом звичайного кварцу, щоб відвести від тебе погляд Тіней. Але як тільки відкрилися ворота між Києвом та Еларією, прадавнє закляття прикриття почало слабшати.

Раптом світло у маніпуляційній декілька разів мигнуло й згасло. Коридор за дверима затягнувся неприродною, крижаною темрявою, від якої вікна в палаті вкрилися памороззю.

Двері швидко відчинилися, и до кімнати ковзнула Аелісс. Її рука вже стискала руків'я меча, а очі палали рішучістю:

— Вони тут. Вартові Нижнього Світу пробилися крізь бар'єр і оточують лікарняний корпус. Вони відчули магію Еліри та твою кров, Наташо.

— У цій лікарні сотні беззахисних пацієнтів та моїх колег! — вигукнула Наташа, стаючи перед кушеткою Еліри. — Ми не можемо допустити бою всередині!

Оксана ступила вперед, піднімаючи праву руку. Срібний символ Древа Судеб на її ладоні спалахнув яскравим, теплим світлом, відганяючи темряву і проганяючи липкий холод із кімнати.

— Наташо, залишайся з Елірою та закінчуй процедуру, — твердо мовила Оксана. — Ми з Аелісс виведемо їх на вулицю, далі від корпусу. Вона не віддасть їм ані тебе, ані твій перстень.

Аелісс кивнула, вихоплюючи меч із піхов, і разом із Оксаною вибігла в темний коридор, де вже згущалися перші силуети темних істот. Насувалася нова битва, але цього разу — за таємницю роду Наташі та безпеку її рідного міста.