Розділ 37

Звичайні будні та магічний дзвінок

Минуло кілька тижнів. Життя в Києві повернулося у своє звичне, спокійне русло. Оксана щоранку їздила на роботу, де шеф Микола Петрович не міг ненатішитися її ідеально складеними фінансовими звітами, а Наташа поверталася додому після важких чергувань у лікарні.

Але вечори більше не були сірими та буденними.

Одного п'ятничного вечора Оксана та Наташа сиділи на кухні, п'ючи чай і обговорюючи плани на вихідні. Раптом дзеркало, яке Оксана привезла з Еларії як сувенір і повісила на стіні у передпокої, почало м'яко мерехтіти лазуровим світлом. З нього пролунав веселий, дзвониковий голос принцеси:

— Оксана! Наташо! Ви мене чуєте?

Дівчата перезирнулися й радо підбігли до дзеркала. На його гладенькій поверхні замість відображення передпокою з'явилося усміхнене обличчя Ліани в розкішній королівській сукні. За її спиною видно було високі вікна Ізумрудного палацу.

— Ліано! Привіт! — вигукнула Наташа. — Нічого собі у вас там зв'язок працює! Краще, ніж наш інтернет!

— Це магічне дзеркало зв'язку! — гордо мовила принцеса. — Батько затіяв великий прийом на честь остаточного відновлення Древа Судеб, і я вирішила, що без моїх київських подруг цей вечір буде нудним. Ви пам'ятаєте про свою обіцянку завітати в гості?

Оксана посміхнулася й подивилася на Печать на своїй ладоні, яка відгукнулася на голос Ліани приємним теплом.

— Звісно, пам'ятаємо, — відповіла Оксана. — Звіти сдані, вихідні попереду. Наташо, ти готова до королівського балу?

— Та я вже рюкзак зібрав! — засміялася Наташа. — Тільки цього разу замість кросівок доведеться вдягти щось ошатне.

— Чекаємо на вас біля Древа! — вигукнула Ліана, і дзеркало знову стало звичайним.

Оксана підняла руку, і в центрі кімнати знову розквітнув сяючий, золотаво-срібний портал. Два світи, пов'язані міцною дружбою та відвагою, чекали на нову зустріч.